Чим жило львівське андеграундне радіо початку 2000-х?

Лариса Денисенко: Проект 102.5 одразу асоціативно навертає на радіохвилю. Давайте розповімо що це.

Анастасія Нечипоренко: Це дослідження львівського культового андеграундного радіо, яке існувало в 2000-2002 році. Ми вирішили звернутися до цієї теми, щоб дослідити, як формувалися музичні смаки покоління, яке виросло на цьому радіо. Наш проект має сторінку у Facebook, де можна дізнатися, які події ми вже проводили і долучитися, якщо ви раптом були слухачем цього радіо.

Ми збирали записи слухачів на касетах, оцифровували їх, проводили лекції, запрошували діджеїв цього радіо. І будемо продовжувати це робити.

Лариса Денисенко: А хто є слухачі цього радіо? Ким вони є зараз?

Анастасія Нечипоренко: Я говоритиму про більшість. Тоді вони вчилися в 10-11 класі або на перших курсах університетів. Це покоління 80-х років. Радіо ініціювало мистецька організація Дзиґа і протягом двох років воно тішило слухачів доінтернетної доби. Мало fm частоту.

Євген Павлюковський: Мені згадався гурт «Мертвий півень» і їхній альбом «Радіо Афродіта», де вони намагалися відтворити атмосферу тих пісень, які могли б звучати в Україні, якби не було радянської окупації. Щось спільне є у цих проектів?

Анастасія Нечипоренко: Формат цього радіо був дуже цікавий, тому що це був формат авторських передач. І музиканти гурту «Мертвий півень» зокрема були там діджеями.

Лариса Денисенко: Ольго, а чи можна аналізуючи контент і людей, які слухають радіо, вирахувати, чим жило тоді місто?

Ольга Мартинюк: Цим, до речі, і займається Анастасія. Це збір і обробка величезного масиву інформації, джерел. Ми вже можемо говорити про це, як про історичні джерела. В нас вже вибудувалася певна дистанція до початку 2000-х років. І якщо академічна історія поки що повільно на це реагує, то через подібні культурні проекти можна переосмислювати цей культурний пласт.

Ми можемо скласти певну картину. Можливо не картину життя всього Львову але картину певної субкультури, культурних смаків і цінностей. Ми можемо обирати будь-яку тему і через її призму переосмислювати минуле навіть якщо ми не є професійними істориками. Тісне знайомство з історичними джерелами – це дуже класно і свідчить про демократизацію історії.

Євген Павлюковський: Якщо набереться певна кількість людей, яким цікава ця історія, то, можливо, і саме радіо реінкарнується?

Анастасія Нечипоренко: Була спроба зробити он-лайн радіо по образу і подобі того, що було раніше. Але щось не вийшло. Можливо інші люди зберуться і спробують. Мені здається, що сьогодні в он-лайн добу перенасичення інформацією, в тому числі музичною, подібний якісний фільтр був би потрібен.

Ольга Мартинюк: Це було б класно, якби це радіо переродилося. Але ми говоримо про нішеву культуру, не мейн-стрімову. Зазвичай вона потребує підтримки. Цей проект був підтриманий фундацією Центр сучасного мистецтва. А щоб радіо переродилося потрібно шукати шляхи його тривалого існування.

Євген Павлюковський: Хто є слухачами цього курсу?

Анастасія Нечипоренко: Сьогодні я представляла цей проект у рамках уроків історії. І найбільш зацікавленими в нашому проекті є зараз люди, які тоді слухали це радіо. Але ми намагаємося також залучити і молодшу аудиторію.

Євген Павлюковський: А як ви це робите?

Анастасія Нечипоренко: Ми провели в Урбан-бібіліотеці радіо вечірку. Там було три радіопотоки, на яких музиканти імпровізували з нашими оцифрованими матеріалами. І слухачі на гаджетах переключали і слухали оброблений контент того часу.

Ольга Мартинюк: Останні два дні відбувалися відкриті уроки публічної історії Центру сучасного мистецтва. Ідея була в тому, щоби зібрати менеджерів і менеджерок різноманітних культурних проектів і обговорити їхній досвід роботи з історією. Перша сесія школи була місяць тому у Харкові. Декілька проектів після того отримали фінансування від ЦСМ.