Цифра про 600 загиблих від домашнього насильства жінок може бути навіть недооцінена, - дослідниця

У ефірі Громадської хвилі результатами дослідження діляться – провідна наукова співробітниця Інституту демографії і соціальних досліджень, координаторка дослідження Ганна Герасименко та заступник Представника Фонду ООН у галузі народонаселення в Україні​ Павло Замостян.

Тетяна Трощинська: Обговорення опитування активізувалося днями, коли після того як видання Update із посиланням на дані вашого Інституту опублікувало інфографіку з цифрами, де писали і про 600 загиблих унаслідок домашнього насильства жінок. У соціальних мережах заговорили про сумнівну методологію, представлені цифри. На це ви відреагували заявою, де внесли ясність щодо даних. Але чому взагалі виникла така ситуація?

Павло Замостян: Коли ми вирішили оцінити економічні наслідки насильства, то хотіли оцінювати суто економічні аспекти і базуватися на сухих цифрах в доларах. Головна цифра дослідження: щорічно Україна може втрачати більше 200 млн доларів, як наслідки від насильства. Це приблизно, як бюджет Одеси. Насильство в сім’ї за ознакою статі особливо актуальна тема в Україні.

Тетяна Трощинська: Як оцінювалася вартість насильства?

Ганна Герасименко: Беручи до уваги кількість потенційних постраждалих, які можуть існувати в Україні і оцінку певного алгоритму послуг для кожного усередненого випадку, які можуть надаватися постраждалій людині.

Важливо, що увагу суспільства сконцентрувалася не на сумах збитків, а на людях, на кількості смертей та постраждалих. За словами фахівців, які займаються цієї тематикою, цифра 600 може бути навіть недооцінена. Оскільки там не враховані самогубства жінок, які могли бути пов’язані з психологічними наслідками насильства, не враховує кількість безвісти зниклих жінок. Представляє лише експертні розрахунки потенційно можливого числа смертей жінок від причин, пов’язаних з гендерним насильством. І ці дані співставили з даними офіційної статистики.

Тетяна Трощинська: На вашу думку, чим ускладнене отримання більш релевантної офіційної статистики?

Ганна Герасименко: Якщо говорити про експертні оцінки з точки зору правоохоронних органів та юристів, то це оцінка смертей юридичною мовою. тут йдеться про документально встановлені вбивства. У нашому дослідженні ми говоримо саме про смерті від насильницьких причин, які обліковуються демографічною статистикою.

Василь Шандро: Вартість яких конкретних речей врахована у цифрі 208 млн доларів на рік?

Павло Замостян: Ця цифра показує наскільки важливо інвестувати у попередження насильства. Згідно із світовими даними, 1 долар, інвестований у попередження, зберігає від 5 до 20 доларів. Україна має шанс вкластися у попередження і у створення умов для тих, хто постраждали унаслідок насильства. Однією з причин невидимості гендерного насильства є те, що постраждалі не вірять, що їм можуть допомогти. 70% постраждали не звертаються за допомогою.

Ганна Герасименко: Ми використовували методологію організації «Європейський інститут гендерної рівності». Намагалися адаптувати її до українських реалій.

Усі категорії витрат можна об’єднати у три групи. Перша – це втрати ВВП. Йдеться про невироблений продукт. Це невироблення зумовлене тимчасовою непрацездатністю постраждалих жінок, інвалідизацією та смертями.

Друга категорія витрат – вартість послуг, які надаються постраждалим: медичні послуги, діяльність сектору правоохоронних органів, фінансування соціальних послуг, робота гарячої лінії.

Найбільша стаття витрат – власні витрати самих постраждалих. Медичні препарати, обстеження, послуги юристів, експертизи і т.п.

більшість витрат покладається саме на постраждалих.

Василь Шандро: Що зараз існує і працює на попередження гендерного насильства?

Павло Замостян: Наприкінці минулого року прийняли два важливих закони. Вони створили передумов для створення власних послуг реагування і попередження насильству. Йдеться про взаємодію між структурами, які реагують на насильство.  Зокрема про соціально-психологічні. Серед них найважливіше – притулки. Ще до прийняття закону фонд підтримав створення кількох пілотних притулків у Харкові, Бердянську, Кривому Розі. Проект «Поліна» та розвиток навичок реагування у поліцейських. Усе це складові реагування.

Що стосується попередження насильству, то перш за все важлива позиція суспільства, членів громади, сусідів, врешті решт. Які не мають ставитися до цього абияк і не толерувати це. 9% чоловіків в Україні вважають, що це прийнятно.

Треба радити звертатися до поліції,переконати, що це не сімейна закрита справа. 

Нові закони криміналізують домашнє насильство і за цей кримінальний злочин буде передбачене відповідне покарання.

Тетяна Трощинська: Чому ми говоримо лише про жінок, які страждають, постраждали від насильства. Що говорять цифри про постраждалих чоловіків?

Ганна Герасименко: Навіть згідно з даними офіційної статистик жінки становлять до 90% осіб,які звертаються за допомогою. Саме сучасні норми маскулінності перешкоджають оцінці цієї проблеми і її виявленню. Оцінити наскільки саме чоловіки потерпають від насильство можна буде лише тоді, коли у суспільстві сформується запит на таку інформацію, коли самі чоловіки визнають цю проблему. Поки що наше суспільство неготове говорити про цю проблему.

Повну версію розмови дивіться у доданому відео файлі.