Декларацію Папи і патріарха Кирила не потрібно абсолютизувати, — Филипович

Василь Шандро: Про що говорили під час зустрічі Папа Римський Франциск і російський патріарх Кирил?

Людмила Филипович: Такі зустрічі відбуваються нечасто. Вона є історичною і матиме певні наслідки. Це дуже показова подія у міжконфесійному спілкуванні представників двох найбільших гілок християнства. За Папою і за московським патріархом стоять мільйони віруючих. Будемо чекати їхньої реакції на цю зустріч. Думаю, у католиків не буде особливих претензій до Папи, а от до патріарха Кирила можуть бути, тому що дуже різко змінилось його ставлення до спілкування з католицьким світом. Тривалий час православна церква вважала католиків винними у розколі 1054 року. Православним богословам ще доведеться довести необхідність цієї зустрічі для православного світу.

Папа і патріарх є представниками двох світів – гетерогенного Заходу і дуже сконцентрованого «русского міра». Можливо, відбулась не зовсім мирна зустріч цих цивілізаційних позицій.

Василь Шандро: Чи можна розцінювати цю зустріч як легалізацію «русского міра» на світовій арені?

Людмила Филипович: У декларації немає жодної згадки про «русский мір», але у привітальному слові патріарха Кирила до кубинців прозвучала фраза, що він є патріархом не тільки московським, а й всієї історичної Русі. До цієї Русі потрапляють величезні території, які зараз існують як незалежні держави.

Декларація складає враження неясності, у ній немає конкретики, тільки загальні зрозумілі речі. До таких документів ми ставимось із певним пієтетом, але у мене виникло дуже багато запитань до тексту декларації, наприклад, про роль секулярного світу, давно обговорену і вияснену у колі експертів. Я не розумію — це від незнання ситуації чи спроба нав’язати свою не зовсім обґрунтовану позицію.

Василь Шандро: Яке значення матиме ця зустріч для України?

Людмила Филипович: Я вважаю, що цю декларацію не потрібно абсолютизувати, але й не доповнювати і не змінювати її текст своїми рефлексіями. Нам потрібно пам’ятати, що жодні декларації і домовленості ніколи не виконувалися у повному обсязі, і чекати від неї, що завтра московські попи полюблять греко-католиків, або греко-католики почнуть себе вільно почувати у Криму чи Донецьку, смішно. Думаю, ми візьмемо до уваги позицію сторін, зафіксовану у документі, але у нас є свій дискурс історичного розвитку. Те, що нас не влаштовує, ми будемо змінювати не на словах, а на діях.