Деякі шкільні книжки хочеться порізати і викинути у смітник, — письменниця

Що значить для дітей повтори: чому вони просять читати одну й ту ж казку? Як діти звикають до вібрації голосу, як ритм читання віршів структурує свідомість. Як виходити з ситуації, коли дитині категорично не подобається шкільна програма, а потрібно опановувати навички читання відповідно до шкільних стандартів. Про все це говоримо у першій частині другої години програми «Громадська хвиля» у авторському подкасті письменниці та журналістки «Громадського радіо» Лариси Денисенко «Чайник» з дитячою письменницею та головною редакторкою порталу дитячої книги «Барабука» Тетяною Щербаченко. 

Лариса Денисенко: Якщо говорити про книжку і дитину, який підхід обрати батькам, щоб зацікавити дитину книжкою?

Тетяна Щербаченко: Коли ми купуємо будь-який продукт, ми завжди звертаємо увагу на якість. Вибираючи дитині книгу завжди дивіться на якість. Обов’язково читайте книжки перед тим, як дати їх дитині. Я за те, щоб не нав’язувати дитині ні книжки, ні одяг, ні щось інше. Сучасні діти вимагають динамічного читального матеріалу, коротших глав, більше екзину. Це не є показником їхньої обмеженості, а є показником того цивілізаційного обігу, в який вони втрапляють при народженні. Світ міняється і діти змінюються з ним, тому я проти прагнення батьків затягнути дітей у своє дитинство. Якщо дитині не подобаються довгі описи і вона не втягується у вир читання, це означає що вона просто належить до іншого типу читача.

Лариса Денисенко: Вважається, що на ніч дитині не бажано читати щось страшне, що може наснитися, але діти певного віку це дуже люблять. Як бути у такій ситуації?

Тетяна Щербаченко: Всі дитячі жахалки рана чи пізно зводяться до гумору, але якщо ваша дитина ще не здатна перевернути ситуацію на комічну, звісно, краще не треба їй читати жахи. У європейській літературі сьогодні досить широко поширений чорний гумор. У нас поки цього немає, але я думаю, що рано чи пізно від дійде і до нашої літератури. Адже наші видавці з часом стають сміливішими.

Лариса Денисенко: Але ж різні діти такий гумор сприймають по-різному?

Тетяна Щербаченко: Деякі діти досить чутливі. Знати про це найкраще можуть батьки.

Лариса Денисенко: Діти зазвичай люблять повтори. Деякі дорослі часто дратуються, коли дитина просить їх вкотре почитати одну й ту ж казку.

Тетяна Щербаченко: Психологи це явище пояснюють тим, що дитині потрібен певний якір. Дитина кожен день стикається зі стресовими ситуаціями, одні діти переносять їх важче, а інші простіше. В зв’язку з цим дітям потрібен якір — певна стабільність, до якої вони можуть час від часу повертатися. Книга цілком може бути таким якорем. Я в такій ситуації намагаюся вносити в сюжет якісь нові елементи, змінювати імена героїв, додавати нових. Таки чином мені самій стає менш нудно.

Лариса Денисенко: Подарована книжка спонукатиме дитину до читання?

Тетяна Щербаченко: Якось у Фейсбуці одна письменниця написала, що книга не може бути подарунком, з часом я зрозуміла її слова. Книга справді не може бути подарунком. Це та річ, яка постійно знаходиться поряд, вона є твоїм другом. У нас в домі дуже багато книжок, є і у досить дорогих подарункових виданнях, діти до них давно звикли і для них це не є якимось елементом несподіванки, бо вони завжди можуть прийти і взяти їх. Якщо книжка для вас — це необхідність, то не можна робити її подарунком, так само, як не можна карати дітей роботою, тому що вони ніколи потім не захочуть працювати.

Протистояння, яке зараз відбувається між дітьми і шкільною програмою, набуває катастрофічних розмірів. Кілька років тому у нас почався розквіт так званих „експериментальних” підручників. Їх ніхто не вичитував, вони мають купу логічних помилок. Моя дитина любить читати сучасну дитячу літературу, але коли ми відкриваємо читанку і бачимо там «бред» позаминулого століття, я не можу змушувати дитину це читати. Ми просто закриваємо таку книгу і не вчимо це.

Сьогодні Міністерство освіти дало вчителям певну свободу вибору щодо шкільної літератури. Я не знаю наскільки це дійшло на місця, але батьківська активність показує, що сучасні батьки готові працювати з вчителем і щось пропонувати. Саме на місцях ми можемо сьогодні щось змінити, адже працювати проти системи, яка костеніла десятки років, не видається можливим. Сьогодні до співпраці зі школами можна долучати різноманітні освітні організації, на це просто потрібна воля в самій школі. Саме таким чином ми можемо боротися з тими безглуздими підручниками в недоцільності яких просто не виникає сумнівів. Окремі шкільні підручники хочеться закрити, порізати і викинути у смітник.