До насильства штовхає гостре відчуття «мого», що відрізняється від «твого», — Дереш

Нещодавно Любко Дереш став посланцем доброї волі ООН в Україні. З цієї нагоди говоримо з письменником про агресію та насильство у ХХІ столітті, а також і про його новий роман «Спустошення»

Ведучі

Сергій Стуканов,

Лариса Денисенко

Гостi

Любко Дереш

До насильства штовхає гостре відчуття «мого», що відрізняється від «твого», — Дереш
https://media.blubrry.com/hromadska_hvylya/static.hromadske.radio/2017/09/hr_hh_2017-09-08_deresh.mp3
https://media.blubrry.com/hromadska_hvylya/static.hromadske.radio/2017/09/hr_hh_2017-09-08_deresh.mp3
До насильства штовхає гостре відчуття «мого», що відрізняється від «твого», — Дереш
0:00
/
0:00

Вся історія людства пронизана насильством. Людина — вкрай агресивна істота. Особливо це гостро відчувається у ХХ і ХХІ столітті. Що більше нас стає, то гострішою стає конкуренція, відчуття «мого», яке відрізняється від «твого». І значить стає більше приводів, щоб боротися за це «моє». Це відчуття «мого» або певної відособленості одне від іншого і підживлює страх до «іншого», а слідом за страхом іде агресія”, — говорить письменник

Лариса Денисенко: Страх може спонукати до агресії або ж до закритості. Але переважна більшість людей сприймає агресію, як самозахист, форму домінування і просто стиль поведінки. Чому насильство — це, можливо, настільки харизматично, поширено або ж людина дійсно почувається впевнено, коли поширює насильство в агресивний та демонстративний спосіб?

Любко Дереш: Існує певне психологічне «піке», в якому перебуває людська свідомість. І це «піке» балансує між двома станами: або ми дуже гостро чогось бажаємо, або приходить реакція, коли ми відчуваємо відразу. І ця відраза перетворюється на інерцію, на бажання якось заглушити себе, свою свідомість. Ми фактично маємо суспільство, якому можна поставити маніакально-депресивний діагноз: коли ми ґвалтовно чогось прагнемо, до чогось ідемо, і зворотна сторона — коли нас накриває афектами, з’являються фрустрації. Або ж це може виражатися пиятиками, різноманітними способами зняти напруження, яке накопичується.

Сам стиль нашого життя диктує нам таку поведінку. Або ти виходиш в перші, стаєш лідером тих, хто бажає найсильніше, хто готовий на все заради того, щоб здобувати бажане, або ж ти так чи інакше намагаєшся відключитися від того, що існує. Це дуже прикро, що є третій стиль, який далеко непопулярний. Це стиль певної рівноваги, коли ти намагаєшся в той чи інший спосіб урівноважити свої бажання, принаймні, з тим зовнішнім середовищем, в якому ти живеш.

Цей третій стиль має пряме відношення до рівня освіченості і до рівня внутрішньої грамотності, інтелігентності людини: наскільки вона знає себе, панує над собою. Це абсолютно непопулярна модель, хоча вона може дати найбільшу віддачу, бо, з одного боку, дозволяє концентруватися на задачах, з іншого боку, бути сприйнятливим до інших, з третього — бути відкритим до нових знань. Це дуже продуктивний стан, але суспільство споживання швидких розваг і швидкої насолоди розцінює цей стиль і людей, які його опановують, поки що, як людей далеко не першої категорії. Поки що це не ті люди, в чиїх руках важелі до цього світу.

Повну версію розмови слухайте в доданому звуковому файлі.