#дякуютато: як змінити стереотипи про татусів?

У студії «Громадського радіо» — лікар педіатр і співорганізатор флешмобу #дякуютато Андрій Віленський.

Анастасія Багаліка: Як виникла ідея створити флешмоб #дякуютато?

Андрій Віленський: Ідея народилася сама собою. Активні і успішні батьки вирішили поділитися своїм досвідом виховання дітей. Сьогодні проблема відповідального батьківства є дуже актуальною для України. Попередньо на замовлення клініки «ISIDA» були проведені спеціальні дослідження. Вони показали, що в Україні 70% респондентів довіряють порадам мами і лише 7% опитаних довіряють порадам тата. Тобто татусі самоусунені від виховання дітей.

Анастасія Багаліка: Чому?

Андрій Віленський: Одна з причин полягає в патріархальній українській ментальності. В наших сім’ях було прийнято вважати, що батько — мисливець, який зазвичай знаходиться поза печерою. Тягар виховання дітей лягав на плечі матері. На схилі років тати задумуються про те, що ж не так. За результатами опитування компанії «GfK», 80% татів похилого віку шкодують про те, що в молодості приділили своїм дітям недостатньо часу і уваги. Деякі з них хотіли б мати інший результат виховання. Це дуже велика проблема. Кожен тато, кожен син чи донька можуть сказати, що щось було не так.

Євген Павлюковський: Наскільки я знаю, флешмоб не тільки звертає увагу на цю проблему, а й пропонує шляхи її вирішення.

Андрій Віленський: Так, звичайно. Успішні тати, які проявили цю громадську ініціативу, поділилися власним досвідом успіхів і невдач. В кінцевому підсумку їм вдалось виробити 10 принципів успішного «татівства». Серед них: завжди бути собою, за жодних обставин не показувати дитині, що щось йде не так, вчитися у своїх дітей, не нав’язувати свою точку зору, діяти не за планом, не мати секретів від своїх дітей, вміти чути і слухати власну дитину. За допомогою цієї ініціативи ми хотіли, по-перше, показати, що така проблема існує, і, по-друге, запустити пошук механізмів її вирішення.

Євген Павлюковський: Ці принципи здаються дуже простими, але на практиці їх дотримуватись не так легко. Наприклад, що означає принцип «бути собою»? Особливо, коли у тата проблеми на роботі абощо.

Андрій Віленський: Потрібно дивитись на дитину не як на власну зменшену копію, а як на партнера. Скажу з власного досвіду: мій син — це мій порадник. Якщо в мене виникають проблеми, я можу з ним порадитись і знайти вихід. Я розумію, що в нас різниця у 25 років, і життєвого досвіду в нього не так багато, проте в нього інше світосприйняття. Він більш обізнаний у сучасному світі, вміє краще користуватися інформацією. Я думаю, що для того, аби виховання було успішним, потрібно встановити діалог з дитиною.

Анастасія Багаліка: Чим поради для татів принципово відрізняються від порад для мам? Сучасний батько — це те саме, що сучасна матір?

Андрій Віленський: Мені здається, що розподілу ролей бути не повинно. В багатьох ситуаціях батько може не просто замінити маму, а й зробити її роботу краще. Ми знаємо приклади, коли мама працює, а тато знаходиться у декреті. Зараз ролі почали змінюватися. Від уявлення про тата, який заробляє гроші, приносить їх додому, лягає на диван і дивиться телевізор, ми переходимо до розуміння того, що батько може повністю замінити маму в питаннях виховання дитини. Результати будуть набагато кращими, якщо батьки співпрацюють і підтримують одне одного.

Анастасія Багаліка: Ви, як лікар-педіатр, спостерігаєте такий розподіл обов’язків у родинах?

Євген Павлюковський: Хто зазвичай розповідає про те, на що хворіла дитина у 5 місяців, у рік, у півтора року?

Андрій Віленський: Залежить від віку дитини. Якщо мова йде про новонароджену дитину, тут раптом виникають активні бабусі, які знають все. Переважно це мама — людина, яка знаходиться поряд з дитиною і опікується її здоров’ям. Для батька захворювання дитини — це проблема, яку має вирішити лікар разом з мамою. Такий підхід не є правильним. Хвора дитина відчуває біль і знаходиться у стані неспокою. Для такої дитини потрібно створити зону психоемоційного комфорту. Роль батька тут може бути непересічною. Якщо мама знаходиться поряд з дитиною, то батько, даруючи дитині позитивні емоції, може радикально покращити її стан. Насправді, основна загроза для дитини в ранньому віці — це вірусні інфекції. Вірусні інфекції лякають як дитину, так і батьків. Спокій батька в такому випадку — це запорука успіху.

Євген Павлюковський: Чи справді в Україні тати приділяють менше уваги вихованню дітей, ніж за кордоном?

Андрій Віленський: Є міжнародні юридичні норми, згідно з якими батьки мають рівною мірою брати участь у вихованні дітей і забезпеченні їх потреб. У конвенції ООН про права дитини є норма про те, що інтереси батьків не можуть забезпечуватися всупереч інтересам дитини. Підхід до цього питання в цивілізованих країнах однаковий: батько і матір рівною мірою відповідають за виховання дитини і забезпечення її інтересів.

Анастасія Багаліка: Ви сказали, що 80% татів похилого віку шкодують про те, що приділяли дітям недостатньо часу і уваги. Що цьому перешкоджало?

Андрій Віленський: Можливо, небажання мати якісь проблеми в сім’ї, нерозуміння своєї ролі в житті дитини або надмірна кількість власних справ. Я раджу батькам робити це частіше. Дитина — це завжди позитив і розрада. Якщо ви проведете з дитиною хоча б півгодини, ваш психоемоційний стан значно покращиться.

Євген Павлюковський: Чи впливає на розподілення ролей урбанізація суспільства? Можливо, у сільській місцевості це відбувається за іншими схемами?

Андрій Віленський: Кажуть, що в сільських сім’ях ростуть духовно здорові діти. Я думаю, це тому, що є спільна праця. Під час спільної роботи відбувається комунікація, це органічно. Типова картина в урбаністичних сім’ях: мама на кухні, тато біля комп’ютера, дитина грається іграшками. Тобто комунікації ніякої немає. Члени родини не спілкуються і не розвиваються. Якщо інформація надходить до дитини від друзів чи з інтернету, довіри до батька, як до джерела інформації, звичайно, не буде.

Анастасія Багаліка: Я помітила, що тати, які водять дітей на гуртки, тримаються осторонь групи мам чи бабусь. Чим це можна пояснити? Можливо, реакцією традиційного суспільства на батька, зацікавленого у вихованні своєї дитини?

Андрій Віленський: Можливо. З іншого боку, для батька це може бути не дуже приємним обов’язком. Я думаю, що потрібно відходити від цього. Дитина, яка йде за руку з батьком, — це органічно і класно.

Євген Павлюковський: В якому віці можна починати говорити з дитиною на важливі теми?

Андрій Віленський: Я думаю, що потрібно говорити з початку запліднення. Розділення на внутрішньоутробне і позаутробне життя є умовним. Життя вже є, тому має бути і діалог. Діти поважають своїх батьків, якщо біоритми дитини в ранньому віці налаштовуються під біоритми сім’ї.

Анастасія Багаліка: Що пишуть люди в соцмережах під хештегом #дякуютато?

Андрій Віленський: Ми не очікували такої кількості повідомлень. Прикро, що 97% зацікавлених цим флешмобом — жінки. Ми зрозуміли, що потрапили в ціль. Ця проблема дійсно турбує багатьох.

Євген Павлюковський: Чи буде вироблена на основі цього флешмобу якась програма, що допоможе сім’ям встановити баланс?

Андрій Віленський: Безперечно. Ми вже відчуваємо свою соціальну відповідальність, тому далі буде.