Епідемія тифу у 1919 році в армії УНР фактично була крапкою на українській революції — Скальський

Анастасія Багаліка: Як епідемії позначались на українських військових?

Віталій Скальський: Насправді в історії України було досить багато і пандемій, і епідемій — це впливало на військо.

На жаль, наша історична наука не надто прихильно ставиться до історико-медичних аспектів. У нас немає глибоких загальних досліджень історії епідемій чи тим паче епідемій у війську — лише періодичні розкидані у часі і просторі статті, дослідження цієї проблеми.

Найбільш відомою епідемією, медичною проблемою для українського війська була епідемія тифу 1919 року. У літературі зустрічаються такі оцінки — від 75 до 90 відсотків вояків армії Української Народної Республіки Української Галицької армії перехворіли на тиф. Велика кількість вояків тоді померла від тифу. Конкретних рецептів, як протидіяти, не має. Єдине — можна слухати розумних людей, що вони пропонують.

Рецепти початку 20 століття не завжди спрацюються у 21 столітті. Це недолік історичного досвіду — його не можна знову використати, повторити. Треба бути уважним до здоров’я своєї армії, приймати адекватні політичні та економічні рішення.

Епідемія тифу у 1919 році в армії УНР фактично була крапкою на українській революції 1917-1921 років. Подальша боротьба за державну незалежність уже була більш кволою, сил на це практично не було. Це ледь не головна причина, чому армія УНР втратила свою боєздатність.

Анастасія Багаліка: Чи намагалися тодішні керівники якось зупинити епідемію?

Віталій Скальський: Безумовно. Проводились заходи, запроваджувався карантин, велася боротьба з захворюванням. Будувалися спеціальні шпиталі, зверталися по міжнародну допомогу, але оскільки УНР на той час не була визнана на міжнародному рівні, відповідно український Червоний Хрест не був членом міжнародного Червоного Хреста, то допомога практично не доходила.

Весь час була якась пропаганда — що потрібно робити, щоб не заразитися тифом, які ознаки, що робити при перших ознаках і так далі.

Ситуація була така, що армії — Галицька і Наддніпрянська, перебували на обмеженій території. Було надзвичайно велике скупчення людей, нестача матеріальних ресурсів, міжнародна ізоляція. Бракувало фактично всього.

Анастасія Багаліка: Яка була ситуація з тифом в інших арміях Європи?

Віталій Скальський: Уся Європа воювала в період завершення першої світової війни, всі ці армії переживали епідемії. Не обов’язково тифу — це та ж іспанка, але ті держави, які були достатньо потужними економічно і політично, які були визнані на міжнародному рівні і могли отримати міжнародну допомогу — більш вдало боролися з захворюваннями. Україна опинилась в оточенні ворогів і не було жодних можливостей щось зробити, було бажання, були спроби допомагати, але ресурси були обмежені і це призводило до трагічних наслідків.

Повну версію розмови можна прослухати у доданому звуковому файлі.