«Гендерна нерівність є в штабах. На війні її немає», — Вікторія Дворецька з батальйону «Айдар»

Вона каже, що не всі жінки і не всі чоловіки можуть бути воїнами. Але, за її спостереженнями, жінки легше адаптуються до мирного життя.

Тетяна Трощинська: Сьогодні будемо говорити про жінку на війні. У нас у гостях Вікторія Дворецька, заступниця командира роти з батальйону «Айдар». Скільки ви пробули на війні?

Вікторія Дворецька: 14 повних місяців: з травня минулого, коли тільки формувався батальйон, і в липні цього року мобілізувалась.

Тетяна Трощинська: Про цю тему багато говорять. Був поширений вислів Світлани Алексієвич: «У войны не женское лицо».

Вікторія Дворецька: Узагальнювати не можна. Є різні чоловіки та жінки. Потрібні на війні люди, які розуміють, чим їм треба зайнятись. Жінки, по-перше, мають бути стресостійки, бо як би там не було, у нас «двохсотими» (загиблими, — ред.) займалися лише жінки. У нас були жінки – командири БМП, які провели багато бойових операцій. Не одна  з них не спилась, не зірвалась.

Жінки мають бути стійкими, мають розуміти, на що вони йдуть. Бо деякі вважають, що це романтика. Багато, насправді, працюють в штабах, не бачать бруду війни, якій насправді є. Жінка на війні не повинна заважати чоловікам: не має бути статевої класифікації.

Василь Шандро: Є стереотип, що війна — це чоловіча справа. Яке ставлення українського суспільства переважно? Ви — військова, що добровольцем пішла на війну.

Вікторія Дворецька: Більшість чоловіків, що розказують, що повинні на війні лише вони воювати, на війну не пішли. Раніше було набагато гірше, наприклад, після другої світової війни.

Я зараз навчаюсь у військовому закладі, ходжу у формі: люди ще не зовсім звикли до цього.  Коли треб вдень в місті ходити в формі, дуже сильно втомлюєшся.

Василь Шандро: Це погляди неважливі? Зневажливі?

Вікторія Дворецька: Погляди різні. Наприклад, без форми я в метро показує посвідчення з АТО: як на мене та жіночка погляне. І такий настрій одразу. І вона ніколи не буде чоловіка перевірять, тільки жінку.

Напевно, поки нас не було у суспільстві так багато, треба їх було готувати. Як ось є курси молодих батьків. Тоді б було менше випадків, коли хлопці приходять і себе не знаходять. І жінок я таких не зустрічала. А чоловіки, яких тут не розуміють, закриваються у оболонку і на цьому їх мирне життя закінчується.

Тетяна Трощинська: Ви сказали про посвідчення учасника бойових дій. Неодноразово казали, що його важко отримати жінці — учасниці бойових дій. Яка ваша історія? Ви отримали посвідчення без жодних перепон?

Вікторія Дворецька: Через рік. Є різні чоловіки: хтось бідкається, що не отримав посвідчення, а сам насправді був три місяці. Я приїхала в батальйон в травні, протягом червня мене мобілізували, потім мене поранили, 5 червня мені вже видали військовий квіток готовий. За рік у відпустку я від’їжджала пару раз у відпустку, у мене було все законно, я майже весь час була на місці. І особливих проблем у мене не було.

Я знаю,  що були проблеми у людей, які були поранені і не встигли отримати посвідчення, бо робота штабу не була нормально налаштована. І ці поранені хлопці поїхали і не змогли нормально оформитись. Так, така проблема є. «Правий сектор» взагалі не легалізовані. Є люди, про яких треба думати, наприклад, жінки-медики, вони не мають ніякого статусу. Більшість з них не має повної освіти.

Василь Шандро: Ця система спровокована в перші дні, коли добровольці навіть не думали про якісь пільги. Тепер все перетворилось в бюрократичну систему. Всі ці люди опинились за бортом. Хтось цим займеться?

Вікторія Дворецька: Правозахисників багато. Вони можуть допомогти зібрати документи, але видати рішення міністра оборони або президента не можуть. Більше ста загиблих в нашому батальйони. Більшість сімей у нас нічого не отримала. Багато дітей залишаються без батька. Про це треба було думати командирам. Хоча якщо ти йдеш на війну и у тебе немає зброї, може у тебе трошки немає розуму. Зараз Генштаб та Міноборони пішли на зустріч нашим сім’ям. Якщо йде командир на зустріч, в «Правому секторі» ніхто нічого не отримує.

Василь Шандро: А факт, що офіційно мобілізовані отримують допомогу?

Вікторія Дворецька: Якщо правильно все було оформлено, якщо була оформлена бойова втрата.

Василь Шандро: У минулому тижні боєць їхав до Ужгорода, я запитав: ти отримав землю? Він казав, що є руки і ноги. Він 14 місяців був на фронті.

Вікторія Дворецька: В Ужгороді є проблеми з ділянками. В Київсьвкій області все залежить від громадських організацій, від уряду. Якусь ділянку «біля кладовища» можна отримати.

Тетяна Трощинська: З нами на зв’язку Леся Василенко, голова юридичної організації «Юридична сотня». Особливого статусу у жінки не має, тому не всі рівні?

Леся Василенко: Жінка має певний перелік підстав, згідно з якими вона може звільнитися з військової служби. Також її можуть не залучати до певних бойових дії: народження дитини, догляд за дитиною.

Тетяна Трощинська: Раніше були певні обмеження до певних військових посад для жінок, а також грошової допомоги.

Леся Василенько: На початку АТО жінок взагалі не хотіли брати. На приклади Надії Савченко, жінок взагалі не хотіли брати в зону бойових дій. Було негласне розпорядження Генштабу, щоб жінок в АТО не пускати. Це є наш менталітет, менталітет наших чоловіків.  

Вікторія Дворецька: В статутах Збройних сил прописан перелік жіночих та чоловічих посад. Як говорив один полковник, жінка не може виконувати якусь важку роботу, не може бути сапером, навіть бути водієм. Я знаю приклади, коли жінку зі стрілковим досвідом ставили на посаду діловода. Ці посади в штабі. Я була начальником лазні по штабу останні півроку. У нашій армії зараз улюблене — це виконувач обов’язків. Жінки набагато кращі снайпери.

Василь Шандро: Жінка на війні, як ви до цього ставитесь? Від самих військових відчувається якась дискримінація?

Вікторія Дворецька: За 14 місяців я не відчула якось гендерної нерівності. На передовій її нема, вона є в штабах. Я робила роботу, яку чоловіки не могли робити. Займатися «двохсотими» – це тяжка психологічна робота. Коли мене назначили заступником командира роти, я не відчувала ніякій нерівності гендерної.

Дзвінок: Андрій. Я пишаюся и дякую, і трошки соромно. Якщо їхала машина, перевернулася, водій помилився, троє солдат загинули. Хіба сім’я не повинна отримати допомогу?  Я якось пошив на замовлення «айдарівців» сорочки, передав через Юлію Лорд – співачку.

Вікторія Дворецька: Мені не дісталося. Я бачила їх.

Дзвінок: Низький поклін вам, пані Вікторія. Я вважаю, що у фізичному плані жінкам набагато важче. Хочеться, щоб у вас була легка подальша доля, і ми вам допомагали, а не ви нам. Дякуємо вам!

Вікторія Дворецька: По бойовим втратам можу вам сказати: те, що вони є — це проблема нашого керівництва. Якщо за кордоном бази, які є біля лінії конфлікту, там є дисципліна.

Іноді гірко буває дивиться, як хлопчику відірвало ноги, він себе тихо сидить вдома, а інший п’яний взяв гранату і випадково підірвався. А потім нас запитують, чого ми не даємо бумажки якійсь.

Василь Шандро: Таких прикрих випадків багато?

Вікторія Дворецька: Їх багато, а буде ще більше — якщо не будуть нічого робити з пияцтвом в армії, це страшно, але реально.

Дзвінок: Я — Ніна Степанівна. Покажіть ще раз фільм «А зори здесь тихие», там захищали дівчата.

Вікторія Дворецька: В радянському союзі не було класифікації «жінка-чоловік». Коли війна йшла, там були курси офіцерів запасу, робили загини жіночі: й снайпера, й відряди. Обмежень не було. 

Василь Шандро: Підбиваючи підсумки, проблема чоловіків та жінок на війні подібна?

Вікторія Дворецька: Окремо жіночих проблем я не бачу, але: коли жінка прийняла рішення піти у військо, їй мають дати можливість навчатись. Я це право виборювала три місяці. Тобто чоловік може вступити у будь-якій день, а жінка має вигризати зубами вигризати це право. Я вважаю, що ми там вже все доказали.

Василь Шандро: Хоч приблизні є цифри по кількості жінок?

Тетяна Трощинська: Міноборони каже, що до 10%.

Вікторія Дворецька: Міноборони кажуть лише про озброєнні сили — що там 1000 жінок. Але добровольців, жіночих рот ніхто не згадую та не знає.

  За фінансової підтримки Уряду Швеції.