Голодомор, депортація, Великий терор: в Україні вшановують пам’ять жертв політичних репресій

У студії Громадського радіо — історик Анатолій Русначенко.

Василь Шандро: Що нам слід розуміти під терміном «репресії»? Що під цим розуміють історики?

Анатолій Русначенко: Історики, як і всі інші люди, достатньо широко визначають це поняття.

Давайте перш за все згадаємо політичні репресії. Політичні репресії відбувалися за національною, класовою, релігійною ознаками. Найбільший пік цих репресій в Україні припав на кінець 20-х та 30-ті роки. Ще один пік репресій припав на 1944 рік, коли був депортований цілий кримськотатарський народ.

Коли людина, яка жила в часи Перебудови говорить про репресії, то вона, напевно, має на увазі репресії 30-х років та Великий терор 1937-1938 року. Можу одразу сказати, що Великий терор для України не був великим. Тому що з кінця 20-х років відомі масові терористичні акти проти населення, проти реальних та вигаданих українських організацій.

Так, наприклад, у 1928-1929 році в Чернігівській області була відкрита організація Лівобережний повстанський штаб, Березнянський центр. Було арештовано ні багато, ні мало — 3400 чоловік. Частину з них розстріляли.

У 1929 році аже було арештовано 15 000 чоловік — на виселення, як куркулів. Потім ця хвиля збільшилася. До 1931 року було 32 000 господарств.

Пік масштабних довоєнних репресій — це дійсно 1937-1938 рік. Але перед тим, у 1929 році, була «Спілка визволення України», коли верхівка інтелігенції була вичищена. Це був дуже великий удар, адже це була етнічна інтелігенція, кращі уми країни. Процес над ними показував, що буде далі з українською інтелігенцією, незважаючи на те, що українізація ще продовжувалася.

У 1930 році було повстання проти колективізації. На Поділлі та Київщині відбувалися реальні повстання. Там по суті мінялася влада. Селяни брали владу в свої руки. Це теж не обійшлося без терору. Просто це було менш помітно — 5 000, 10 000 в рік, і воно начебто не видно. Але насправді це великі цифри.

Тетяна Трощинська: А якщо говорити про післясталінські часи?

Анатолій Русначенко: Треба повернутися до тієї тези, яку у свій час сказав Сергій Білокінь. Він сказав, що терор став засобом управління СРСР. Тобто тоталітарна система могла триматися на періодичних спалахах терору. Менші були постійними, а великі до смерті Сталіна продовжувалися систематично через той чи інший період.

На кінець свого життя він готував ще одну хвилю терору, в тому числі, щоб знищити своїх попередніх соратників. Але вони вже були достатньо досвідчені. Є великі підозри, що вони і допомогли вождю піти з життя.

Василь Шандро: Голодомор — це теж частина цього репресивного механізму?

Анатолій Русначенко: Це вже не репресії, а терор, тому що він охопив величезні маси людей. Що — політичні репресії, а що — політичний терор? Мабуть, можна говорити тільки щодо конкретної обстановки.

У 1937-1938 році було арештовано 259 тис. чоловік. Це репресії чи терор? Я думаю, що навіть в контексті УРСР того часу можна говорити про терор, хоча ми за звичкою говоримо про політичні репресії. Ця тенденція в історіографії тягнеться з 20 століття. А треба і можна говорити про політичний терор.

Василь Шандро: Тобто терор — це вища форма цих репресій?

Анатолій Русначенко: Без сумніву. Тут йдеться про масовість. Крім того, це може зачіпати людей однієї національності або релігійної спрямованості, а може зачіпати людей різних спрямованостей, національностей і так далі. У 1937-1938 роках українці там були в переважній більшості — десь 53%. Було 7% росіян і дуже велика кількість національних меншин. Вичищали тих, кого в 1935-1936 році депортували з кордонів СРСР, а потім додали тих, кого ще не вичистили. Членство в партії та посади не грали ніякої ролі. Людей просто депортували. Так само сталося з кримськими татарами.

Василь Шандро: Тобто депортацію теж слід розглядати в контексті репресій?

Анатолій Русначенко: Звичайно. Власне, всі ці терори мали на увазі створення лояльного суспільства в СРСР відповідно до ідеологічних постулатів вульгарного марксизму, який тоді панував. Тоталітарний режим може існувати постійно, накручуючи хвилю терору, тримаючи суспільство та еліти в постійній напрузі. Другорядні цілі Великого терору 1937-1938 року полягали у спрямуванні ненависті народу у зв’язку з його важким становищем проти тої ж еліти. Причому тоді говорилося вже не про класових ворогів, а про ворогів народу. Якого народу? Народу СРСР.

Тетяна Трощинська: Единой общности советского народа…

Анатолій Русначенко: Це вже було набагато пізніше, але репресії продовжувалися і тоді. Але вони вже мали точковий характер. Суспільство в середині 50-х років вже було вичищене. Виросло покоління, яке не знало іншого ладу. З цими було легше взаємодіяти. Був порваний зв’язок з попередниками, які бачили інший світ.

Тому вони були лояльними громадянами, бо вони не уявляли собі іншого. Це було достатньо ізольоване суспільство.

Детальніше слухайте у подкасті.