«Громадська хвиля» за 10 жовтня. Частина перша

Нещодавно опублікували результати соціологічного дослідження «Проблеми вимушених переселенців з Криму: інтеграція та адаптація», здійснене на замовлення Державного підприємства «Кримський дім». Дослідження відбувалося у форматі фокус-групи, участь у якій взяло близько 80 осіб.

Керівник цього дослідження, соціолог Олександр Шульга, розповідає, що передовсім вони намагалися з’ясувати найбільш типові причини, які спонукали кримців виїхати з окупованого півострова: «Всім відомо, що переселенці з Криму, на відміну від переселенців зі Сходу країни, фактично всі політичні. Хоча там не стріляють, не рвуться бомби, проте вони не захотіли жити в умовах окупації. Всі вказували на серйозні соціально-психологічні зміни, які сталися в суспільстві, коли будь-які розмови про проукраїнську позицію наражалися на дуже серйозну агресію».

Значні проблеми у переселенців виникають з пошуками житла та роботи. Тимчасові помешкання, які надає держава, часто виявляються у дуже поганому стані, а Центр зайнятості пропонує здебільшого роботу для некваліфікованих співробітників. Проте, за словами соціолога, найбільше кримчан, які переїхали на материкову частину України, скаржаться саме на вимоги отримувати довідку вимушеного переселенця. «Люди, які зробили цей екстремальний крок стикаються з тим, що вони повинні носити цю довідку постійно з собою, і фактично без неї їхній паспорт є недійсним», — зазначає Олександр Шульга.

Крім цього, паспорт з кримською реєстрацією не дозволяє їм брати участь у політичному житті країни. Не зможуть вони і проголосувати на місцевих виборах, які відбудуться в кінці жовтня.

«Ніхто і ніколи так не писав про Радянський Союз і «червону людину», як Світлана Алексієвич», — каже головний редактор видавництва «Дух і літера», видавець книжок нобелівської лауреатки в Україні Леонід Фінберг.

Для нього присудження Нобелівської премії білоруській письменниці не стало несподіванкою, адже на його думку, «Світлана Алексієвич з усіх письменників пострадянського простору найбільше заслуговує на Нобеля».

В українському перекладі вийшло друком дві книжки нобелівської лауреатки — «Чорнобильська молитва» і «Час second hand». Жанр її творів, як визначає Леонід Фінберг, — це «література, яка пишеться на межі соціології і художньої літератури», де реальні свідчення поєднуються з художнім осмисленням дійсності.

Творчість письменниці наскрізь пронизана критикою авторитарних режимів. Видавець ставить її поряд з Чаадаєвим, Герценом, Булгаковим, які свого часу так само виступали проти російської тоталітарної системи. «У Світлани Алексієвич у літературі і політиці така ж роль, яка була у Олександра Солженіцина чи Андрія Сахарова», — підсумовує Леонід Фінберг.