Калоші в обмін на газ: як працювали газові схеми Ігоря Бакая

На зв’язку зі студією — президент Центру глобалістики «Стратегія ХХІ» Михайло Гончар.

Тетяна Трощинська: Чи можна називати Ігоря Бакая батьком газової корупції? Такі заголовки трапляються в ЗМІ. Свого часу було дуже багато інформації про недорозслідувані так звані газові схеми Ігоря Бакая.

Михайло Гончар: Я би не віддавав йому лаври батька газової корупції в Україні, не він один. Так, він був одним з піонерів, можливо. Йому в 1998 році довірили бути главою «Нафтогазу України». Безперечно, головний мотив створення «Нафтогазу України» з боку влади полягав в тому, щоб централізувати фінансові потоки галузі і використати їх з користю для влади. Тим більше, що наближалися президентські вибори. Сам Бакай сформував доволі авантюрну бізнесову репутацію в 90-і роки завдяки своєрідним схемам закупівель туркменського газу. У туркменів було багато газу, а в Україні не було грошей, тому були різні схеми, суть яких полягала в тому, щоб «втюхати» туркменам різний непотріб, але отримати газ, який потім можна перепродати зовсім за іншими ціновими відношеннями. Таким чином отримувалися колосальні надприбутки. Можна згадати продаж зі складів різноманітного непотребу типу гумових калош, якихось протигазів зі списаного майна Міноборони або ж продаж високотехнологічної продукції.

Повну версію розмови слухайте у доданому звуковому файлі.