Громадське радіо
У студії правозахисниці Тетяна Печончик та Ірина Виртосу
Тетяна Печончик: Ми трохи нетипова правозахисна організація — ми робимо все, окрім правової допомоги і судів. Ми зрозуміли, що дуже важливим є те, що люди знають про свої права, знають, як їх відстоювати. І взяли собі девіз — говорити про права людини людською мовою.
З цієї ідеї наша організація дуже сильно виросла, розвинула багато інших напрямків діяльності, але скрізь ми просуваємо нашу головну ідею — говорити людям про їхні права людською мовою.
Лариса Денисенко: Чи можете ви розповісти про якусь ситуацію, яку ви поширили на порталі, яка би змінила або життя однієї людини, або щось в нашій країні?
Ірина Виртосу: Одна, з моїх тем, які я постійно висвітлюю, — це фізична доступність, це права людей з інвалідністю. Одного разу ми отримали запит: хлопець написав, що має ДЦП. Він був зі східних регіонів України та хотів би переїхати в Київ, але йому було складно найти роботу та життя через те, що він з Донбасу, а ми знаємо, яке в нас дискримінаційне відношення до людей з того регіону. І ми підготували матеріал, де зібрали не тільки його історію, а й історії людей, які мають різну інвалідність. І вийшов цей матеріал в провідному українському ЗМІ, де він мав резонанс.
Через буквально 5 днів той хлопець з Донбасу пише, що завдяки цьому матеріалу в нього знайшлася робота. Він став менеджером в провідній супермаркет мережі, де контролював продукти. Ці ж працівники супермаркету надали йому можливість або отримувати зарплату, або компенсувати з частини зарплати житло, яке вони йому будуть знімати.
Це змінило життя конкретної людини, але й показало іншу модель: що люди з інвалідністю спроможні, що вони хочуть так само працювати, так само платити податки, і бути частиною нашого суспільстві, але це зробити складно через дискримінаційне ставлення.
Коли ти критикуєш владу за якісь жахливі речі – за катування в якихось таємних місцях несвободи СБУ чи за переслідування активістів, то ти для багатьох так званих патріотично налаштованих громадян стаєш агентом Кремля, корисним ідіотом Путіна
Наталя Соколенко: Чи складно вам як правозахисникам працювати серед канонів цінностей прав людини в Україні? Якщо є проблеми, то якого роду?
Тетяна Печончик: З одного боку правозахисники — це люди, які захищають права людини, а отже критикують владу, бо саме влада порушує права людини. Тому завжди потрібно бути готовим правозахиснику в будь-якій країні, що він може піддаватися тим чи іншим видам переслідування. В наших випадках це були загрози цифрового характеру, якісь віруси тощо.
Я хочу сказати, що зараз дуже складно, навіть порівнюючи з часами Януковича. Тоді було зрозуміло, що є злочинна влада і захисники, які обстоюють права людини, і їх всіх суспільство підтримує. А тепер є агресор — РФ, є влада в Україні, яка порушує права людини і веде на них наступ, обґрунтовуючи це непропорційно інтересами безпеки. І коли ти критикуєш владу за якісь жахливі речі — за катування в якихось таємних місцях несвободи СБУ чи за переслідування активістів, то ти для багатьох так званих патріотично налаштованих громадян стаєш агентом Кремля, корисним ідіотом Путіна тощо. Дуже важко, тому що ти опиняєшся між двох вогнів, і не відчуваєш підтримку суспільства, як це було раніше.
Лариса Денисенко: Так зараз відбувається з Центром протидії корупції. Якщо на ситуацію з Віталієм Шабуніним дивитися з суто правозахисної точки зору, що тут важливо розуміти?
Тетяна Печончик: Наша організація підготувала і оприлюднила моніторинг з правами та можливістю працювати правозахисникам та громадським активістам на підконтрольних уряду територіях України за останні три роки після Майдану. І ми задокументували більше 50 випадків переслідування різних громадських активістів. Наш головний висновок полягав в тому, що антикорупційні активісти є тою групою активістів, які найбільш системно переслідуються, і для цього влада і інші суб’єкти задіють дуже широкий інструментарій методів. Починаючи з того, що проти них ведуться дискредитаційні кампанії в Інтернеті.
Читайте також: Суд відпустив голову ЦПК Шабуніна під часткове особисте зобов’язання
Віталій Шабунін є одним із прикладів журналістів, проти кого ведеться декілька років така кампанія. Ми зібрали багато десятків різних наклепницьких матеріалів, які його очорняють.
Зараз влада роздула справу з побиттям людини. Зрозуміло, що вдарити будь-кого — це недобре, але для мене абсолютно брутально, що це кваліфікується як тілесні ушкодження середньої тяжкості. Йому інкримінують три роки, хоча це максимум хуліганка, за яку може бути тільки штраф. Тобто це зовсім непропорційне покарання, яке говорить про політичне вмотивований характер переслідування Віталія Шабуніна.