facebook
--:--
--:--
Ввімкнути звук
Прямий ефiр
Аудіоновини

Кримчанка, яка зі зброєю в руках боронила незалежність УНР: у Києві покажуть фільм про Харитину Пекарчук

Говоримо про Харитину Пекарчук – жінку-воїна, яку було відзначено найзвитяжнішою нагородою в історії бойової слави Армії УНР

Кримчанка, яка зі зброєю в руках боронила незалежність УНР: у Києві покажуть фільм про Харитину Пекарчук
Слухати на подкаст-платформах
Як слухати Громадське радіо
1x
Прослухати
--:--
--:--

У студії побували історики Тетяна Швидченко, старша наукова співробітниця Науково-дослідного інституту українознавства МОН України, координаторка історичного напрямку в «Експертному Корпусі» та Андрій Іванець координатор Таврійської гуманітарної платформи.

Василь Шандро: Напевно, ім’я Харитини Пекарчук частині з нас дуже мало про що говорить.

Андрій Іванець: Думаю, дуже багатьом нашим слухачам воно не тільки мало що говорить, а поки що не говорить нічого. На жаль, ми не дуже добре знаємо свою історію та своїх героїв, особливо частину героїв ХХ століття.

Харитина Пекарчук – це перша жінка, яка в ХХ столітті отримала українську державну нагороду. Це кримчанка, яка зі зброєю в руках боронила незалежність УНР. Це етнічна полька, яка все своє життя за власним вибором служила Україні та зробила цей вибір у Криму.

Кінець ХІХ століття, вона народжується в Сімферополі в заможній польській родині, яка володіла великими землями. І як же вона стала українкою? Дуже цікаво, що «з крові та кості полька Харитина Пекарчук» (а саме так вона пише про себе в спогадах), поволі перейнялася українським духом із дитинства – через няню, робітників, які приходили обробляти їхні сади. Вона вслухалася, що казали ці старші цікаві хлопці та дівчата. Це ще не була вже скристалізована українська свідомість, але українська стихія, мова захопили малу Харитину.

У момент дорослішання, коли людина задається питанням, хто вона й що хоче зробити в цьому житті, дядько подарував їй «Кобзар» Тараса Шевченка. На той момент мати «Кобзар», а ще й читати публічно – наразитися на великі проблеми. Вона навчалася в одній із найкращих жіночих гімназій Сімферополя. Харитина, не маючи нічого зайвого на розумі, почала читати «Кобзаря» на перерві іншим гімназисткам. Вчителька побачила, вони встигли сховати книгу, але за те, що вона читала книгу якоюсь мужицькою мовою, її на певний період виключили з гімназії. Викликали мати. Але мати людина демократична, стала на бік доньки.

Коли наступив 1917 рік – той самий рік революцій, у тому числі Української революції – в Сімферополі вона стає діячкою українських організацій: «Просвіти», «Української громади», Української партії соціалістів-революціонерів. Вона займається українізацією українізованих батальйонів.

Тетяна Трощинська: Чи вона тоді була Харитиною Пекарчук?

Андрій Іванець: Вона народилася в родині поляків Ізбицьких. У неї був чоловік і прізвище Книшенко. Він пішов у армію в 1914 році, а Харитина залишилася в Сімферополі, пройшла курси сестер-жалібниць.

У 1917 році вона прийшла до мами з обстриженим коротко волоссям, у військовій формі й сказала: «Я хочу довести, що українки вміють боронити власну Батьківщину». Мамі стало погано, але вона ж – член української маршової роти – вона вояк. Тому Харитина їде на вокзал. Так розпочався її військовий шлях.

Вона пішла під ім’ям «Степан Книшенко». Коли пересувалася українська маршова рота, вона опинилася в Вінниці. Її поселили в будинку офіцера, його не було вдома, але він мав багато доньок. І вони почали залицятися до такого статного й симпатичного  “Степана”.

Далі почався період випробувань у її житті. Було багато важких пригод. Взимку 1917-18 вона повернулася додому, бо повідомили, що мамі погано. Вона взяла відпустку та приїхала.

Але зупинюсь, мабуть, на головному моменті її військової діяльності. Її однополчани описують Харитину як людину, яка в атаку йшла першою, в ар’єргарді – останньою. Була в найбільш небезпечних місцях і ще й допомагала пораненим, потім їх лікувала. Один із її бойових побратимів писав, що вона була геройською людиною, більшої героїні він не зустрічав у своєму житті. Показник людських якостей самої Харитини: вона надзвичайно не любила, коли її називали героїнею. Казала: «Я не героїня, я просто все робила з молодечого запалу та бажання служити українському народові».

1919 – дуже важкий рік для України, наступають білі та червоні, війна з Польщею, на півдні була Антанта. Вона весь цей рік пройшла в лавах української армії. Так сталося, що 19 жовтня вона отримала чергове поранення – в живіт. Воно було дуже важким, її направили  в шпиталь і лікарі навіть не знали, чи вона виживе. Але в грудні вона опинилася в своїй частині. А грудень 1919 року – це переломний момент, не було змогли продовжувати регулярну збройну боротьбу. Найбільш віддані справі вояки армії УНР відправились у Перший зимовий похід. Як не дивно, Харитина Пекарчук, попри всі свої поранення, також відправилась. Вона подолала понад дві з половиною тисячі кілометрів, які пройшла армія. В травні 1920 року, коли об’єдналася армія Зимового походу та армія Симона Петлюри, командир направив її через небезпечну ділянку, снаряд потрапив поруч із конем, кінь впав на неї. Важка контузія, величезні проблеми з ногами. Після того Харитина Пекарчук написала в спогадах: «На тому закінчилася моя служба Україні як вояка».

Тетяна Трощинська: Скільки їй тоді було років?

Андрій Іванець: Вона 1894-го року – приблизно 25 років. До речі, дуже цікавий та символічний факт із її біографії: вона народилася 14 жовтня.

Василь Шандро: І тепер «Експертний корпус» зняв документальний фільм.

Тетяна Швидченко: Так. Андрій захопив мене цією історією, я чула про це прізвище, але знала Харитину Пекарчук як стрічку в списку учасників Першого зимового походу. І раптом – така карколомна доля та історія.

Ми вирішили зняти відео. Проблема полягала в тому, що в нас не було якісних зображень. На даний момент є лише одна фотографія, де Харитина в молодому віці, вся в тогочасному однострої своєї формації та з шаблею. І кілька маленьких та дуже неякісних фотографій уже в похилому віці та разом із чоловіком. Тому ми викручувалися, як могли. Ми додали багато графіки в це відео, і якщо не могли візуально, вирішили діяти аудіально. Ми запросили два голоси: Мирославу Салій, солістку гурту Правиця, і Дмитра Савченка, фундатора видавництва «Zалізний тато». Якраз він озвучив побратима Харитини. А Мирося дуже класно вжилася в роль самої Харитини та зуміла передати характер.

Показ відбудеться 5 червня о 18.30 (Кримський дім, вулиця Омеляновича-Павленка, 9).

Слухайте повну версію розмови в доданому звуковому файлі.

Поділитися

Може бути цікаво

На Революції гідності політиків толерували, але не робили символами надії — Максим Буткевич

На Революції гідності політиків толерували, але не робили символами надії — Максим Буткевич

«БТРи їхали практично по наметах»: Євген Нищук про Революцію гідності

«БТРи їхали практично по наметах»: Євген Нищук про Революцію гідності

Путін сподівається на відмову Трампа від дозволу атак углиб РФ — експерт-міжнародник

Путін сподівається на відмову Трампа від дозволу атак углиб РФ — експерт-міжнародник