Кримськотатарська революція 1917 року: народ перетворився на етнонацію, – історик

Дізнавалися в історика, координатора ГО «Таврійська гуманітарна платформа», члена правління ГО «Союз вимушених переселенців» Андрія Іванця.

Василь Шандро: Нещодавно ви читали лекцію «Кримськотатарська національна революція у 1917 році». Цей рік є ювілейним – річниця Української революції 1917-21 років. Що відбувалося на півострові у цей період?

Андрій Іванець: У Криму ситуація загалом нагадувала те, що відбувалося і в Наддніпрянській Україні. Лютнева революція створила нову ситуацію на постімперському просторі, коли зникли заборони, з’явилася свобода слова, зібрань, було скасовано багато старих обмежень. І в цих умовах поруч із процесами Російської революції, починаються національні революції.

Якщо на територіях Великоросії існувало двовладдя, коли з одного боку діяли структури, які безпосередньо підлягали Тимчасовому уряду, паралельно діяли «совєти»: ради робітничих, солдатських, пізніше селянських депутатів, в Україні паралельно виникає Українська Центральна Рада, яка розгортає Українську національну революцію, створює українську державність. Подібні процеси, хоча з іншими результатами, зумовленим кримськими умовами, відбувалися і в Таврійській губернії на території Кримського півострова.

Кримський півострів був анексований Російською імперією в 1783 році. На той момент це була територія приблизно на 90% заселена кримськими татарами. За понад 100 років колонізації ситуація кардинально змінилися. В Криму є три найбільші етнічні групи: росіяни, українці, кримські татари, були чисельні громади німців та євреїв. Але кримські татари в результаті тиску колоніальної адміністрації, міграції 19 століття не складають більшості на своїй історичній батьківщині. Корінний народ складав 26-27% від населення Криму.

Розгортається Кримськотатарський національний рух дуже швидко і потужно. В березні відбувається Всекримський мусульманський з’їзд, який робить перші важливі кроки Кримськотатарської революції.

Особливості Кримськотатарської революції в тому, що трансформація кримськотатарського народу в сучасну етнонацію також відбувалася у протистоянні із консерваторами всередині кримськотатарського суспільства.

Василь Шандро: Розвалюється Російська імперія, починаються різні рухи в її куточках. І генератором цих  змін у Криму було кримськотатарське населення?

Андрій Іванець: Не зовсім так. В силу строкатості етнічного складу кримського населення, в Криму одночасно розгорталося декілька проектів. В 17 році це був і російський проект, і український проект, і більшовицький, і кримськотатарський. Кримськотатарські революціонери хотіли повести за собою і кримськотатарські маси і зробити свій проект загальнокримським. А от наскільки їм це вдалося, тут є велике питання.

В чому причини Кримськотатарської революції? Це політичне безправ’я кримськотатарського народу, соціально-економічний гніт, бо основна частина кримських татар – селяни, з них 40-50% малоземельних, це вилучення ресурсів у результаті хазяйнування у кримських татар колоніальної адміністрації. Наприклад, важлива в той момент була проблема вакуфного майна – майна, яке мусульмани давали на благодійність. На початку 19 століття 300 000 десятин знаходилося у вакуфному майні. На початок  17 року – лише 87 000 десятин. Політика Російської імперії призводила до вилучення цих земель. Ще була проблеми із освітньою системою. Приблизно 70% кримських татар не мали освіти в сучасному розумінні. І все це стало причиною того, що було необхідно трансформувати кримськотатарське суспільство.

Рушійними силами цього процесу стала молода інтелігенція, яка часто отримала освіту за кордоном. Два головні лідери Кримськоотатарського національного руху в 1917 року Номан Челебіджихан (отримав освіту в Криму, Стамбулі, Санкт-Петербурзі) та Джафер Сейдамет (отримав освіту в Стамбулі, в Сорбонні, а потім повернувся в Крим).

Василь Шандро: Що вдалося зробити?

Андрій Іванець: Було створено структури національного самоврядування. На літо 2017 року вже існувало 124 підрозділи на місцях Мусульманського виконавчого комітету. Розгортається жіночий рух. Із весни 1917 року кримські татарки беруть участь у революційних перетвореннях, утворюють свої організаційні структури. Створюється молодіжний рух, влітку створюється партія кримських татар як політичний стрижень кримськотатарського руху.

Кримськотатарський національний рух діяв у стосунках із Російською революцією, загальноросійськими мусульманськими рухами. Влітку перетнулися шляхи на рівні керівних структур національних рухів між кримськими татарами та українцями.

В липні приїхала делегація із Джафером Сейдаметом, Аметом Озенбашли, які мали зустріч із головою УЦР Грушевським, головою Генерального секретаріату Винниченком, з генеральним секретарем міжнаціональних справ Шульгіним. Це призвело до тісної співпраці. Підставою було прагнення обох національних рухів перетворити постімперський простір у Федеративну Російську Демократичну республіку із національно-територіальними утвореннями.

Що ще вдалося зробити Кримськотатарському національному руху? Це боротьба проти знищення станових перегородок у власному суспільстві. Вдалося провести низку емансипаційних заходів для жінок: муфтій заборонив носити чадру кримськотатарським жінкам, їм були надані політичні права. На початку революції вдалося знайти економічну базу для національного руху.

Дмитро Тузов: Я так розумію, імперія не вибачила кримським татарам революції, були депортації. Тоді радянською владою було придушено Кримськотатарську революцію чи вона триває і досі?

Андрій Іванець: Я думаю, Кримськотатарська революція мала свої межі. Але те, що для великодержавної системи влади самоорганізація кримських татар є неприйнятною, проявляється до сьогоднішнього дня. Був момент навесні 2014 року, коли частина лідерів кримських татар шукала варіанти, як захистити національні інтереси, були певні рухи в бік окупантів, але сам дух кримськотатарського руху, його традиції, здатність до самоорганізації абсолютно не вписуються в авторитарні правила гри Росії.

Дмитро Тузов: Як далі буде розвиватися ситуація?

Андрій Іванець: Середньострокові прогнози дуже невтішні. Повністю зламати кримськотатарський національний рух неможливо, але те, що такі зусилля будуть незаконно вживатися окупаційною адміністрацією, російськими силовиками, сумніву нема.

Частину колаборантів в кримськотатарському середовищі вони, звісно, знайшли, але вони розуміють, що традиції самоорганізації спротиву великодержавній політиці дуже серйозні, тому кримські татари будуть під прицілом. Остаточно вирішити це можна шляхом відновлення дії міжнародного права в Криму, відновлення територіальної цілісності і суверенітету України. Щоб дещо покращити ситуацію, потрібна постійна робота правозахисних міжнародних структур, а також Української держави.

Василь Шандро: Наскільки була якісною ця революція, зокрема для кримськотатарського населення?

Андрій Іванець: Ці події, можливо, не зовсім добре до кінця усвідомлюються сучасними кримськими татарами, але тоді кримськотатарський народ перетворився на етнонацію, перейшов у нову якість шляхом самоорганізації. Перший Курултай, який завершив перший етап Кримськотатарської революції, був проведений у грудні 1917 році, тоді був обраний кримськотатарський національний уряд. Це були традиції, які вже відродилися у наш час, бо на сьогодні з 1991 року існує Курултай і продовжує традиції революції 1917 року.