«Люди, не їдьте, будь ласка в Донецьк», — Станіслав Федорчук

Говоримо про  події, які відбуваються в окупованому терористами Донецьку, де за останній місяць було викрадено трьох проукраїнських активістів, та виконання Мінських домовленостей в зв’язку з цими подіями.

Ситуацію коментує гість студії політолог Станіслав Федорчук.

Лариса Денисенко: Говорять, що в Донецьку почалися масштабні „чистки”. Водночас є невизначеність з Мінськими домовленостями. Що, на вашу думку, все це може означати?

Станіслав Федорчук: Те, що почалося в Донецьку з кінця грудня і триває зараз за виконання так званої “МГБ ДНР” — це операція, яка, на мою думку, була цілеспрямовано створена російськими спецслужбами. Треба розглядати цю проблему ширше. В Донецьку заарештовуються не лише активісти, а також і професори та кандидати наук. Також під цю хвилю репресій потрапили і самі співробітники так званого “МГБ”. Тривають внутрішні процеси, метою яких є створення якомога більшої кількості заручників на непідконтрольній нам території Донецької області.

Треба розуміти, що з провалом останнього раунду Мінських переговорів питання обміну заручниками буде надовго відкладене. Найближчими місяцями, на мою думку, нам навряд вдасться вести успішні перемовини про обмін полоненими і цивільними заручниками.

У частини українських громадян є впевненість, що поїздка в Донецьк є безпечною, маючи там родичів, знання місцевості чи прописку. На жаль, це не так. Користуючись нагодою я хочу сказати, що якщо хтось запланував поїздку на окуповані терористами території, то він має бути готовим до того, що може там опинитися „на підвалі”, і що з ним там можуть чинити протиправні дії, катувати. Для цього не обов’язково бути активістом Майдану або спілкуватися українською. У держави в пріоритеті є обмін в першу чергу саме військовополоненими. Будь-який цивільний заручник створює клопіт державі і своїм друзям та родичам. Цей тягар лягає саме на їхні плечі. Тому я закликаю всіх не їхати у Донецьк та на інші окуповані території, дбати про свою безпеку і безпеку своїх близьких.

Кожен раз, коли людину арештовують у “ДНР”, місцеві так звані прокурори дають всім однаковий термін перебування у СІЗО  — 30 діб. Родичам вони завжди кажуть стандартну фразу — не робіть галасу, розберемося і відпустимо. Цю фразу родичі повторюють всім навколо, бо вірять в це.

Я хочу сказати, що чим більше розголосу буде надаватися кожному окремому випадку протиправного затримання терористами, тим більша вірогідність, що затримана людина повернеться, і тим більше у неї там шансів на виживання.

Лариса Денисенко: Чи повідомляють родичам, що саме інкримінують арештованим?

Станіслав Федорчук: Ми можемо скільки завгодно критикувати свої нереформовані правоохоронні органи, але порівнювати це з тим, як відбуваються слідчі та процесуальні дії на окупованих територіях, просто неможливо.

Є певні квазібюрократичні установи на окупованих територіях, через які можна спілкуватися зі слідством. Але тут все залежить від родичів арештантів і їх активності. Вони мають писати скарги, вказувати на процесуальні помилки та інше.

Анастасія Багаліка: А на окупованих територіях такі речі взагалі працюють?

Станіслав Федорчук: Як це не дивно, але такі дії там можуть хоч трохи вплинути на долю арештованих. На моїй пам’яті є кілька випадків, коли роль родичів у справах з затриманнями була дуже велика. Вони давали зрозуміти терористам, що вони своїх рідних просто так не залишать.

Ми весь час забуваємо про те, що у випадку з затриманнями наших громадян терористами, ми маємо справу не лише з ворожою державою-агресором Росією, а й з людьми, які бавляться в право, але залишаються терористами.

Анастасія Багаліка: Навіщо терористам збільшувати кількість заручників, адже всі сторони говорять про те, що альтернативи мирному процесу не існує?

Станіслав Федорчук: Кожен терорист бере заручників для того, щоб його вимоги виконувалися. Україна — демократична країна, і уявіть собі яка кількість родичів заручників регулярно пише у всі відповідні українські органи, які уповноважені цим займатися. Це створює певний тиск. Але будемо говорити відверто — в Україні немає реальної політики щодо визволення заручників і військовополонених. Я б радив нашим чиновникам звернутися за допомогою до іноземних експертів, які професійно можуть вести перемовини з терористами і знають їхню психологію. Я не можу сказати, що я задоволений роботою СБУ, яке формує списки обміну полоненими. Цей процес не є публічним і прозорим.

Лариса Денисенко: Чи могло б вплинути на стан людини, яку затримали, звернення релігійних спільнот, патріархів? Наприклад, щодо того, щоб людину випустили чи надавали інформацію про неї?

Станіслав Федорчук: Мені відомі випадки, коли представники духовенства, не дуже високого рівня, брали участь в перемовинах, але така практика сьогодні не є достатньо поширеною.

Анастасія Багаліка: Було багато заяв, що Мінські перемовини наближаються до зриву. Чи відповідають вони дійсності?

Станіслав Федорчук: Можна сказати, що Мінські перемовини вже зірвалися. Останній раунд закінчився тим, що громадяни Пушилін і Плотніцький висунули умови, які є абсолютно неприйнятними для України.

Анастасія Багаліка: Ви маєте на увазі вимоги щодо змін у Конституції України?

Станіслав Федорчук: Так. А також право вето та інші. Я переконаний, що це було зроблено свідомо, за абсолютної участі російської сторони. Мінські перемовини самі по собі є дуже дивні. В них бере участь багато людей, які насправді ні ким не вповноважені. Захарченко і Плотніцький не є представниками окупованих територій, вони є самопроголошеними представниками. Те ж саме стосується Медведчука і Кучми. Останні просто рішенням президента внесені до робочої групи. І я не знаю, яка є вага їхнього підпису і який протокол їхньої роботи.  

Дуже погано, що наше суспільство не бере участь у Мінських перемовинах. Я впевнений, що якби участь суспільства була більшою, російська сторона не змогла б вести себе настільки маніпулятивно і нахабно. Наскільки мені відомо, те, що Медведчук і Кучам беруть участь у перемовинах — це є пряма домовленість з РФ. Вони вимагали, щоб саме Медведчук був одним з центральних перемовників. Щодо Кучми, то це більше гравець української сторони, але з досить незрозумілими повноваженнями.