Медична допомога для переселенців

“Ми різні, ми разом” – проект про проблеми і права переселенців. Сьогодні говоримо про охорону здоров’я. У студії Дарія Курінна (журналістка та переселенка з Донецька), Ганна Радиш (спеціалістка з моніторингу та оцінки в секторі охорони здоров’я Бюро ВООЗ) і Світлана Клай (завідувачка сектору звернень громадян з медичного забезпечення Департаменту охорони здоров’я виконавчого органу Київської міської ради КМДА, відповідальна за координацію роботи медичних закладів міста Києва з організації та надання медичної допомоги вимушеним переселенцям). 

Ірина Славінська: Я знаю, що Дарія нещодавно спробувала сходити в поліклініку. Розкажіть будь ласка, як це було, чи важко, чи виникли які труднощі? Вимагали реєстрацію, якісь особливі карточки?

Дарія Курінна: У мене в принципі позитивна історія. Я чула від своїх знайомих переселенців дуже багато негативних відкликів, тому що когось не ставили на облік, в когось були проблеми через те, що реєстрація донецька чи кримська. Мені можна сказати пощастило. У мене є певні хронічні проблеми з диханням, і з вухом після вибуху світло шумової гранати в Донецьку. Я звернулася в інститут отоларингології, проблем ніяких не було. Мені зареєстрували медичну картку, не дивлячись на реєстрацію, що правда взяли за це 30 гривень, але це як зрозуміла стандартна процедура для всіх, навіть для киян, що не прописані за тим районом. Мене без проблем прийняв лікар. Єдине за що довелося заплатити в цей день – це реєстрація мед картки, первинна консультація лікаря та рентген. Інші процедури і дослідження зробили безкоштовно. Ніяких не було проблем і упередженого ставлення через те, що я прийшла не за місцем своєї реєстрації, і через те що не мала медичних виписок, що залишилися в Донецьку. Можна сказати, що пощастило, був дуже кваліфікований лікар, і якому було все одно з якого я міста. Він вислухав всі мої проблеми, направив на дослідження і зайнявся моїм лікуванням.

Ірина Славінська: Дарія мені сьогодні розповідала, що існує така спільнота, де переселенці шукають для себе лікарів, теж переселенців. Можливо трохи більше можеш про це розказати і чому так сталося? Чому люди, які є вимушено переміщеними особами, шукають тут у Києві, чи в інших містах України своїх місцевих лікарів?

Дарія Курінна: Якщо брати Донбас, то там майже 80% населення страждають якимись захворюваннями дихальних шляхів через екологію і багато людей є хроніками. Коли вони були вимушені переїхати, то декому було важко розлучатися зі своїми лікарями, які їх вели протягом багатьох років, тому почали якось шукати. Переселенці зробили кілька Інтернет спільнот, таких як «Донецкие Киевские», де люди об’єднуються. Спочатку ці спільноти виникали, як підтримка один одного і в якийсь момент почали з’являтися пости «шукаю лікаря». І лікарі, які там само переїхали в Київ, або в інше місто, вони почали розміщувати інформацію про себе. Я знаю такі приклади, що деякі лікарі, які ведуть приватну практику, вони роблять знижки для своїх земляків з того ж Донецька, або Луганська. Якщо в спільноті переміщених осіб хтось кого знає, то людині легше звернутися до лікаря, який пережив таку саму історію. Можливо деякі люди починають шукати, тому що їм доволі важко звернутися до лікаря в своєму місті, тому що в наслідок якихось стресів він боїться упередженого ставлення до нього. Бояться, що можуть відмовити у прийомі. Є багато факторів. А так люди знають, що виїхало кілька інститутів з Донецька до Києва і людям просто легше довіряти тим лікарям, які їх лікували в їх містах, тому вони їх шукають, або знайомих цих лікарів.

Тетяна Трощинська: Пані Світлано, а нащо має право будь-яка людина, що звертається до медичного закладу, в тому числі і вимушено переміщена особа?

Світлана Клай: Згідно нашого законодавства будь-яка людина, з будь-якого регіону має право на медичну допомогу, особливо, коли це гострий стан, або хронічне захворювання. Але ситуація така, що багато людей приїхало з Донбасу, і якщо вони мають хронічні захворювання, наші ж лікарі не знають анамезу, не знають, як це було, як це сталося і коли. Люди виїзджають без документів. У наших медичних закладах можуть отримати медичну допомогу всі, написати заяву, тому що вони не кияни, не є населення, яке закріплене за якимость лікарем. Це підписується керівником закладу і людина іде до лікаря їй заводять картку, оглядають. Далі вже стандартна схема, аналізи, обстеження, рекомендації. Якщо потрібна госпіталізація чи стаціонарне лікування, видається направлення. Якщо це планова гсопіталізація, то з цим направленням людина звертається до стаціонару. Будь-яких перепон, щоб прийняти людину в лікувальних закладах містах Києва немає. Кожен тиждень департамент проводить апаратні наради, збираються головні лікарі. Якщо є якісь питання, вони обговорюються.

Тетяна Трощинська: А ведеться якась статистика, скільки по Києву звернулося за цей час?

Світлана Клай: Статистика дуже приблизна, адже не всі реєструються. У нас є дві цифри, люди які зареєструвалися в департаменті соціального захисту, там цифра більша. А у нас знають про тих, які звернулися. На сьогодні в Києві зареєстровано 85 тисяч переселених осіб – це Крим і Донбас. В медичні заклади з цих людей звернулися 24 200 осіб, з них 11 тисяч дітей. Крім цих людей взагалі в Києві окрім киян завжди є туристи, люди з інших регіонів – навантаження суттєве. Що цікаво, сюди їдуть ті жінки, які пройшли якісь негаразди, що в Криму, що на Донбасі, вони їдуть сюди народжувати. І на сьогоднішній день у нас зареєстровано 359 жінок, які вже в Києві маючи статус вимушених переселенців стали мамами.

Тетяна Трощинська: Ми говорили за місто Київ, а загалом в Києві здається простіше організувати медичну допомогу для переміщених осіб. Що стосується сільської місцевості, або тимчасових таборів для переселенців, чи ВОЗ допомагає в цьому, і чи взагалі це сфера вашої компетенції?

Ганна Радош: Так, окрім основної компетенції сааме технічної експертизи, яку ми надаємо міністерству охорони здоров’я, зараз реалізовується спільний проект по мобільних кліниках. Вони зараз в 5 регіонах представлені, це Харківська, Дніпропетровська, Запорізька та Донецька і Луганська область. На сьогодні це пілотний проект і він успішно реалізується і буде розширюватися. Основна його мета – це направлення на ту частину населення, включаючи переселенців, які знаходяться в місцях компактного розміщення і достатньо далеко від первинної ланки медичної допомоги. А також це сільське населення, яке приймає переселенців. Ці мобільні амбулаторії , вони курсують по відповідних регіонах. На сьогодні це не є ще широкою сіткою, але будемо акцентувати увагу на регіонах де є найбільший рівень переселенців. Щотижнево маємо орієнтовно 2000 консультацій, надання медичної допомоги і подальше перенаправлення лікування на вторинний і третинний рівень.

Ірина Славінська: Які зараз особливо проблемні місця, які потребують того, щоб бути залатанами, і над чим треба працювати?

Світлана Клай: Люди не розуміють різницю між тим, що вони їдуть у Київ, а потім в інший регіон, або мігрують з регіону в регіон, лікарям важко стежити, якщо вони хворі. Я хочу сказати, що в Києві допомога надається тим переселенцям, які зареєструвалися, бо ніхто ж не знає, що ви тут є. Або ж якщо ви не зареєструвалися, вас все одно приймуть в лікувальному закладі. Але якщо річ потім піде про якісь пільги, то без реєстрації в управлінні соціального захисту ніяких пільг не буде. Ще хочу додати, що є телефони гарячих ліній, якщо є питання ви можете телефонувати. Інфомаційний центр для переселенців стосовно надання медичної допомоги 0442784640 – цілодобово. Порада лікаря 1583. В кожному районі визначена людина, яка відповідає за організацію надання медичної допомоги – це 10 відповідальних осіб.

Тетяна Трощинська: У мене ще запитання до Ганни Радош. Як на вашу думку Україна справляється з такої кількістю проблем внутрішньо-переміщених осіб?

Ганна Радош: Для будь-якої країни кризова ситуація є викликом. Позитивно те, що Україна з цим викликом справляється. Як державний сектор, так і громадський сектор. Дуже активно залучають міжнародні і неурядові громадські організації.

Цей матеріал редакція підготувала на знак підтримки проекту, що має назву «Ми різні, ми разом», який реалізується громадською організацією “Інтерньюз-Україна” за підтримки програми МАТРА Міністерства закордонних справ Королівства Нідерландів.