"Мінімальну зарплату треба було підняти ще 10 років тому", - Елла Лібанова

Елла Лібанова, директор Інституту демографії та соціальних досліджень імені М.В.Птухи НАН України, ділиться своїми міркуваннями щодо збільшення мінімальної заробітної плати та її впливу на загальну економіку.

Тетяна Трощинська: Що ви думаєте як доктор економічних наук, як науковець, як демограф, і соціолог, з приводу підвищення мінімальної зарплати?

Елла Лібанова: Це треба було зробити десять років назад. У держави не так багато важелів регулювання оплати праці в країні із ринковою економікою. Тому, держава може підвищити мінімальну заробітну плату, – це перше і найбільш очевидне. Друге – вона може істотно підвищити заробітну плату в бюджетній сфері, в розрахунку на те, що приватний сектор, на це відреагує, бо нема де діватися.
Пішли по шляху мінімальної заробітної плати – дуже добре.

Тетяна Трощинська: Що скажете тим противникам цього рішення, які інколи називають його популістським?

Елла Лібанова: Є категорія людей, на жаль, їх більшість, яка думає, що б влада не зробила, воно все рівно буде погано.  Якби не підвищували заробіну плату, то говорили б  про те, які вони негідники.

По-перше, значна частина людей нічого не відчує. Тому що це торкнеться тих, хто отримує сьогодні менше, ніж 3200. Їх не так багато в Україні.
По-друге, якщо у приватному секторі людина отримувала мінімальну заробітну плату легально, а решту – у конверті, і в сумі виходило ,припустимо, 10 тисяч. То дай Боже, щоб ці гроші залишилися, щоб власник не відрахував податок, який він буде змушенй платити.

Третє, про що говорять дуже часто, це те що усіх начебто переведуть на півставки. Насправді це не так просто зробити, якщо інспекція по праці буде працювати. Якщо вона буде стояти осторонь, то ясна річ, що нічого не вийде із цього.

Щодо інфляції я вже говорила, що більшість людей не відчує збільшення грошової маси.

Щодо безробіття ризик я бачу, якщо не буде адекватно збільшений фонд оплати праці в бюджетній сфері.

Якщо говорити приватний сектор, то у нас така питома вага витрат на робочу силу, що раніше називали собівартістю продукції, тут нема про що говорити. Не заробітна плата у нас чинник інфляції і банкрутства підприємств.

Тетяна Трощинська: Такий низький відсоток заробітної плати в структурі будь-якого підприємства – це про що говорить?

Елла Лібанова: Це говорить про те, що у нас недоплачують людям. Є такий індикатор, як співвідношення мінімальної заробітної плати із середньою. Міжнародна організація праці взагалі рекомендує, щоб це було на рівні 50-ти відсотків. Ну, 50-ти нема, але 40 відсотків у переважній більшості країн є. В Україні останні роки, приблизно із 2010 року, йшло зниження, а сьогодні ми допрацювались до того, що це співвідношення в легальних параметрах становить 29%. Ви ж прекрасно розумієте, що мінімальна заробітна плата вона законодавчо встановлена, і вона є легальна. А середня заробітна плата легальна не є фактичною. Тобто, знаменник значно більший. Відповідно, це співвідношення у нас далеко на 29 відсотків. Тому це був прямий обов’язок влади підняти мінімальну заробітну плату.

Василь Шандро: Яка користь від цього для економіки загалом?

Елла Лібанова: По-перше, це ми хоч трошечки почнемо змінювати систему оплати праці у країні. По-друге, якщо люди через рік, бо зразу нічого не буде, всі субсидії виписані, завдяки підвищенню заробітної плати, люди будуть отримувати менше у вигляді субсидій, а більше у вигляді заробітної плати, то як на мене – це абсолютний позитив. Тому що завжди краще отримувати зароблене, ніж то що тобі просто із барського плеча, як то кажуть, дають.

Є ризик того, що буде зрівнялівка. Насправді, після розпаду Радянського союзу, коли бігли від планової економіки, ми та хотіли позбавитися тої зрівнялівки, що перейшли межу.

Тетяна Трощинська: І поглибили розрив.

Елла Лібанова: Зрозуміло, що поглибили. Просто щоб ви зрозуміли, є такий індикатор: заробітки одного відсотку найбільш високооплачуваних людей до 50-ти відсотків найменш оплачуваних. Це співвідношення у Європейських країнах становить дванадцять разів, В США – це 24 рази. В Україні офіційно – це 44. А у Києві – 98,5 %

Що я вважаю треба зробити надалі: ми встановлюємо мінімальну заробітну плату 3200. Одна справа, це мінімальна заробітна плата для фермера, й найманого його працівника. Друга – для зернотрейдера, навіть якщо брати сільське господарство.

Я веду до того, що ми сьогодні маємо зробити наступний крок: законодавчо передбачити необхідність і можливість встановлення галузевих мінімальних заробітних плат. Вони будуть різні. І буде це залежати від можливостей кожної галузі.