Мій брат у полоні «ДНР» більше 2 років, і, крім Бога, вже ні на кого не сподівається, — Людмила Глондар

З нами на прямому зв’язку Людмила Глондар, сестра полоненого військовослужбовця, яка розповість про результати цих заходів.

Василь Шандро: Про що були зустрічі чи ухвалені якісь конструктивні рішення на них?

Людмила Глондар: Ми вже довгий час б’ємося за звільнення наших хлопців, і постійно виступаємо за те, аби хоч якось представники влади та представники «мінської» підгрупи прискорили звільнення.

Особисто мій брат знаходиться в полоні вже 2 роки і 2 місяці, і таких, як він, близько десяти осіб.

Тому ми постійно звертаємося до депутатів, до організацій, до волонтерів, щоб вони якось нам в цьому допомогли.

І 12-го квітня була одна з таких зустрічей, яку нам організували депутати партії «Самопоміч», за що ми їм дуже вдячні. Тому що це була зустріч з головою Верховної Ради, з представниками депутатів з різних фракцій, де ми просили про відокремлення процесу обміну полоненими від Мінського формату. Щоб кожен депутат особисто вжив тих заходів, які є в його компетенції задля звільнення наших хлопців.

Зустріч була конструктивна. За два роки, відколи ми б’ємося і вимагаємо, такої зустрічі ще не було.

Ми просили про те, щоб нашим хлопцям надали статус: чи вони полонені, чи вони заручники, чи вони просто затримані.

Нам обіцяли, що буде створена робоча група, яка буде займатися звітуванням Мінського формату, говорити про те, що зроблено кожним депутатом, який був на зустрічі, і як це все буде далі продовжуватися.

Зустріч була конструктивна. За два роки, відколи ми б’ємося і вимагаємо, такої зустрічі ще не було

Євген Павлюковський: Чи ваш брат є у списках Надії Савченко?

Людмила Глондар: Так, є, вона говорила з ним особисто, коли перебувала з візитом на непідконтрольній території.

12 числа знову був «Мінськ» і Ірина Геращенко привезла нам листи від наших хлопців.

Василь Шандро: Про що вони пишуть?

Людмила Глондар: Особисто мій брат вкотре пише, що треба молитися Богу, бо сподіватися більше немає на кого. Просять писати побільше, щоб по можливості передавали посилки із харчуванням та гігієнічними засобами. Тому що з хлопцями з червня немає жодного зв’язку, і як вони там перебувають, складно говорити.