Музей історії не повинен робити висновки за відвідувача, – Тетяна Сосновська

Наталя Соколенко: Як буде відображена 25 річниця незалежності в Національному музеї історії України?

Тетяна Сосновська: Вчора, на День прапора, ми відкрили в музеї дві виставки.  На цих виставках представлена наша історія від давнини до сьогодення. На одній з наших виставок «Слова незалежності» представлені різні покоління, різноманіття. Я шкодую, що замало там представників того покоління, яке ми називаємо ровесниками незалежності. Але будуть ще наступні річниці.

Я вважаю, що історичні і краєзнавчі музеї зараз повинні подавати розмаїття точок зору і відмовитися від інтерпретацій і висновків. Повинні подавати історичний фактаж і матеріал, можливо не відомий відвідувачу, щоб людина мала над чим поміркувати і зробити висновок.

Наталя Соколенко: Наведіть приклад, як ви це змінюєте.

Тетяна Сосновська: Я працюю в Національному музеї історії України півтора роки. За цей час ми тільки наблизилися до питання реекспозиції тієї частини, де представлена історія ХХ століття. Ми повинні будемо побудувати експозицію, де покажемо ті періоди, які кардинально вплинули на хід історії, на долю нації. В радянські часи після кожного інформаційного блоку від екскурсоводів лунав висновок і заключення. Ми ж повинні уникати цього.

В музей відвідувач приходить для певного виду діалогу. Ми не ментори, ми лише носії інформації. Я розумію, що історичні музеї – це, до певно міри, музеї пропагандистські. Я не соромлюся цього слова. Ми повинні пропагувати свою історію, своїх героїв новітніх, а також ті постаті, які радянська влада ретельно заретушувала від нас. Але висновок людина повинна робити сама.

Наталка Соколенко: Які зараз відвідувачі приходять в Національний музей історії України?

Тетяна Сосновська: У нас є квитки, за якими ми обраховуємо відвідувачів. За 10 місяців минулого року кількість наших відвідувачів збільшилася більш ніж вдвічі проти аналогічного періоду 2014 року.

Наталка Соколенко: А які тенденції в світі?

Тетяна Сосновська: Я світові тенденції не відслідковую. Переконана, що вони в кожній країні і в кожному музеї різні. В Будапешті наприклад, де я була нещодавно, є музеї, в яких стабільно зменшується кількість відвідувачів, а є такі, як Музей терору, у які стоїть черга на три квартали.

Ми нарешті досягнули своєї мети, коли музе став музеєм вихідного дня. В суботу і неділю в нас найбільша кількість відвідувачів. Сьогодні я була зворушена. Побачила у вестибюлі три  родини з візочками. Тата сидять, а мами дивляться експозицію, відвідують дитячий квест. Ми, до речі, стоїмо зараз перед питанням створити пеленальну кімнату і в чоловічому туалеті, не лише в жіночому. Адже такі місця, місця для безпеки візочків, велосипедів – це той мінімальний комфорт, щоб людина із задоволенням провела час у музеї.

Наталка Соколенко: В понеділок, 22 числа, у вас була лекція Святослава Вакарчука «Незалежність – дарче випробування», під час якої він сказав деякі важливі слова. Давайте послухаємо у записі.

Святослав Вакарчук: Вони мені нагадують добрих але наївних дітей. Які сприймають все категоріями емоційними «подобається-не подобається». Ніхто не хоче думати, аналізувати, дивитися на факти. Люди не хочуть жити фактами, люди хочуть жити емоціями, надіями і вірою. Але давайте поняття віри і надії залишимо церкві і відведемо в сторону, коли говоримо про державні справи. Тільки здоровий глузд і раціональна думка мають рухати нами, коли ми про них говоримо.

Наталка Соколенко: Розкажіть про цей проект. Як вдалося затягнути співака на лекцію?

Андрій Куликов: Що сказав Вакарчук, оглянувши експозицію музею?

Тетяна Сосновська: У нього не було часу оглядати експозицію але він пообіцяв, що прийде з друзями подивитися музей. І попросив екскурсію спочатку по археології, а потім по сьогоденню. Це ті періоди, які його цікавлять найбільше.

Одна з наших співробіниць, яка допомагала збирати цитати видатних людей до нашої виставки «Слова незалежності», звернулася до Святослава Вакарчука. І, принагідно, запитала у нього, коли він буде в Києві і, можливо, сам відвідає музей. І він відповів, що буде в Києві 22 числа перед гастролями до Одеси. Вона запитала, чи погодився б він виступити, Вакарчук відповів, що з приємністю і так все відбулося.

Андрій Куликов: Чи є у вас плани залучення до себе археологічного відділу Природничого музею?

Тетяна Сосновська: Ми співпрацюємо. Можемо вести спільні міжмузейні проекти. Колекція кожного музею – це його надбання. Про поглинання не йдеться.

Андрій Куликов: Скільки ходжу по музеях, завжди чую від музейних працівників, що не дають грошей.

Тетяна Сосновська: Ну їх і справді не дають.

Андрій Куликов: Натомість в деяких західних країнах вхід до музею безкоштовний, а на виході стоїть скринька, до якої люди кидають добровільні пожертви і музеям вистачає. І працівники кажуть, що таким чином дають більше, ніж вони отримували від держави. У нас таке можливе?

Тетяна Сосновська: Законодавство регламентує скриньку для пожертв таким чином, що це – благодійна діяльність. Можна залучати кошти будь-яким іншим чином не маючи скриньку. В нашому музеї є ініціатива «Я допомагаю історичному музею». Відомі персоналії, які зазвичай читають лекції рідко і за великі гроші, приходять до музею. Людина купує квиток і це й є та допомога і фінансова і залучення уваги, які необхідні музею.

Андрій Куликов: Яке останнє відкриття ви зробили для себе у власному музеї?

Тетяна Сосновська: Що молодь, яка працює у нашому музеї, неймовірно потужна, активна і творча, здатна робити свої справи навіжено. Я роблю ставку на молодь. Це той двигун, без якого неможливий музей завтра.