Ми були і залишаємося провінцією, яку в нас виховували 300 років, — художник Віктор Хоменко

Національний художній музей України запрошує на презентацію та передачу до фондів музею живописного полотна «НЛО над селом» художника Віктора Хоменка

Ведучі

Василь Шандро,

Тетяна Трощинська

Гостi

Віктор Хоменко

https://media.blubrry.com/hromadska_hvylya/static.hromadske.radio/2017/12/hr_hh_2017-12-19_homenko.mp3
https://media.blubrry.com/hromadska_hvylya/static.hromadske.radio/2017/12/hr_hh_2017-12-19_homenko.mp3
Ми були і залишаємося провінцією, яку в нас виховували 300 років, — художник Віктор Хоменко
0:00
/
0:00

Картина “НЛО над селом” брала участь у першій київській виставці нонконформістів 1976 р

Про нонконформізм сімдесятих років минулого століття і нонконформізм сучасний говоримо з художником Віктором Хоменком

Василь Шандро: Чому ця виставка була першою у 1976-мц році? До того не було спроб ваших колег організувати щось “проти течії”?

Віктор Хоменко: Не було навіть квартирних виставок. Андеґраунд – це в тоталітарному суспільстві явище глобальне, котре об’єднує все, що не є державним, тобто все неофіційне, що не підпадає під цензи.  

Нонконформізм – це свідома активна позиція, позиція якогось опору. А питання мистецького та політичного опору, як на мене, сьогодні не вивчено навіть на всьому пострадянському просторі, не говорячи вже про Україну. Попри весь свій патріотизм, можна сказати, що ми були і залишаємося провінцією, в нас провінцію виховували 300 років. І перше покоління незалежності, воно цих генів провінційності, не меншовартості й постколоніальності, що є вже похідним, не позбулося.

Віктор Хоменко "НЛО над селом", 1976 Фейсбук-сторінка Віктора Хоменка

Тетяна Трощинська: Як це можна зрозуміти? Чим відрізняється провінційність від будь-якого іншого поняття в цьому сенсі?

Віктор Хоменко: По-перше, безальтернативність. Що таке провінція? Це один фельдшер, один таксист, один наркодилер, один баяніст на селі. Це безвихідь. І ментальна безвихідь полягає в тому, що в контексті національної культури і мистецтва, люди, які ніколи не були ані великодержавниками, ані, як тепер кажуть, «ватниками», які є інтелігентними й ерудованими, вони все одно сприймали українську культуру як якесь ґетто, як те, що може апелювати тільки творами як от портрет Шевченка, викладений соломкою.

Провінційна безальтернативність парадигм і концепцій у поєднанні з постколоніальною меншовартістю полягала в тому, що наше сучасне мистецтво повинно було бути тільки вторинним, скажімо, після Росії і третинним після Європи. Тобто наше мистецтво, певною мірою, як «євробляхи».

Василь Шандро: «НЛО над селом». Що це було на той час? Певний жарт? Карикатура? Свідомий виклик?

Віктор Хоменко: Жарт, карикатура, свідомий виклик. Випадково мені потрапила на очі якась сільська вишивка. Це був і живопис, і інсталяція. Коли я побачив безглуздість цієї вишивки, я зрозумів, що цю безглуздість треба посилити.

Тетяна Трощинська: Чи обов’язково нонконформізм має виростати у країнах, де є тоталітарні режими?

Віктор Хоменко: Зараз на часі переформатування концепції історії сучасного мистецтва України. Мистецтвознавиця Леся Смирна починає нонконформізм з 1929 і завершує кінцем 90-х років. Я сказав би, що можна його продовжити і до сьогодення. Просто це буде опір і протистояння конформізму не політичному, не ідеологічному, а вже ринковому, оцьому провінційному.

Що таке провінційність і безальтернативність? Це нішевість. Інституційна нішевість, понятійна нішевість у мистецтві сучасному і мистецтві взагалі – вона просто некомунікативна. Є гарні художники, є гарні події, гарні виставки, але вкупі це не робить сумарного явища – сучасного українського мистецтва. Воно відсутнє. Чому? Тому що нема взаємодії, нема здорової конкуренції, нема розвитку, нема здорового арт-ринку. Нам не вистачає уніфікованої картини.

Повну версію розмови можна прослухати у доданому звуковому файлі.