Ми нанесли Україну на волонтерську карту світу , - Нечипоренко

Ірина Соломка: Вчора стартували тренінги для вчителів, які уже цього літа проведуть табори GoCamp у своїх школах. Загалом 600 вчителів зі всієї України візьмуть участь у дводенних тренінгах з методики викладання іноземної мови. Я правильно розумію, що ви даєте їм нові навики як треба вчити дітей?

Оксана Нечипоренко: Ідея проекту GoCamp є частиною великої ініціативи Global з промоцією вивчення іноземних мов в Україні. Один з наших проектів був рік англійської мови. А у січні 2016 року ми підготували проект пришкільних мовних таборів із залученням іноземних волонтерів. В минулому році у нас було 127 шкіл із усієї України і волонтери з 40 країн світу.

Ми обираємо найбільш мотивовані школи не залежно де знаходяться, чи скільки там дітей навчається. Ми працюємо із новітніми методиками викладання і надаємо вчителям вже зараз ці підходи, зокрема робота з дітьми в групах, проектне навчання, автономія дитини, розвиток навичок дитини. 

Андрій Куликов: Я чув багато про автономію університету. А що таке автономія дитини?

Оксана Нечипоренко: Інколи кажуть, що школа є тоталітарною. Коли вчитель не просто диктує заняття, а що і як має робити дитина. Новітні концепції навчання говорять про те, що вчительство має бути партнерством. Вчителі мають підлаштовуватися під формат роботи дитини.

Зараз проблема української освіти полягає у тому, що вона не є практично орієнтована. Ми вчимо з чого складаються предмети, але не вчимо як вони застосовуються. А світ змінюється дуже швидко. Наприклад, є топ-10 навичок, які потрібні для того, щоб бути успішним у 2015 році, а у 2020 році вони уже змінюються на 30%. Це креативне мислення, творчі підходи, комплексне вирішення проблем. Наші діти, вступаючи в школу, вже відстають від глобального світу, тому що у них немає цієї освіти навичкам.

Міністерство освіти на початку навчального року оголосило про нову українську школу. Це неймовірний проект. На жаль, Міністерство поки оголосило ці підходи, але не почали практичне тренування вчителів як їм застосовувати ці нові підходи. Ми вже це починаємо робити. Вчителі не тільки отримують методики, а до них потім прилітають волонтери зі всіх країн світу і вони на практиці це застосовують.

Після минулорічної пілотної версії ми зробили опитування вчителів. Вони зазначили, що використовують ці нові методики не тільки під час літніх таборів, а впродовж навчального року. До речі, всі ці тренінги вчителі отримують англійською мовою.

Андрій Куликов: Цікаво, що прилітають волонтери із багатьох країн світу.

Оксана Нечипоренко: Це для нас відкриття і виклик для України. В минулому році у нас були волонтери із 40 країн світу (всі країни Європейського Союзу і британські країни, Латинської Америки та Південна Азія).

Ми знаємо, що дітям зазвичай легше вчитися у тих, хто сам вивчив мову. Ми відбираємо волонтерів за рівнем знання мови – вони всі володіють ідеальною англійською, хоч і з акцентами.

Цього року у нас уже близько 600 шкіл. І уже зараз до нас подали заявки волонтери зі 140 країн світу. Скоро ми охопимо майже всі країни, які є зареєстровані ООН.

Але ми стикаємось із тим, що українці досі не толерантні. У минулому році у нас був волонтер із Пакистану, який навчається у Канаді. Ми повідомляли одній школі, що він до них приїде. Вони  обурювалися, але коли побачили резюме – одразу знімались усі питання. Але це більше дорослі не толерантні. Діти неймовірно реагували на волонтерів всіх кольорів шкіри. Вони їх обіймали, фотографувались і змушували реєструватись у Вконтакте.

Ірина Соломко: Це вже другий етап навчання вчителів. Ви слідкуєте за тим, як ці принципи, яких навчились вчителі, реалізовують?

Оксана Нечипоренко:  Після літа 2016 року ми проводили опитування по вчителям і по школам як вони використовують ці знання. Бонус уже в тому, що вони їх використовують.

Андрій Куликов: А звідки ви гроші берете на проект?

Оксана Нечипоренко: Ми керуємо ресурсами, шукаємо кошти як у донорів, так і українського бізнесу.

Що таке керувати ресурсами? Волонтер прилітає в Україну за свій рахунок. Але в Україні ми робимо так, щоб йому все було безкоштовне. Наприклад, ми домовилися із Укрзалізницею, і вона надала нам квитки для всіх волонтерів від їхнього тренінг-табору до шкіл і в зворотньому напрямку. А за це ми провели англомовний табір для їх профспілки. «Київстар», наприклад, надав картки зв’язку. Адміністрація президента надала нам приміщення, а ми знайшли кошти на ремонт. Так і знаходимо ресурси для цього.

Ірина Соломко: Цього року приїде 600 волонтерів. Хто продає інформацію про вас, звідки вони дізнаються?

Оксана Нечипоренко: Це один із найбільших викликів для нас – зробити так, щоб світ почув, що країна кличе волонтерів. Для цього ми використовуємо декілька напрямків. По-перше, нас підтримала низка іноземних посольств в Україні і вони через свої мережі розповсюдили цю інформацію. Наприклад, Британська рада в Україні працює з цілою мережею університетів у Британії. Також ми зв’язалися із діаспорою – Світовим конгресом українців.

Ще наш проект сподобався волонтерам ООН. У них величезна мережа. Також ми говорили із МЗС, щоб українські посольства поширювали інформацію на своїх сторінках у соцмережах.

Є світові сайти, де є волонтерські можливостями. Там України не було. Ми її нанесли на волонтерську мапу світу. Загалом ми намагаємось максимально залучити волонтерів. Хочу зазначити, що всі схожі ініціативи, які існують у світі – це державні ініціативи, де волонтерам покривають навіть переліт в країну й іноді платять зарплату. Тому Україна тут, як зазвичай, унікальна, бо усе робить силами громадянського суспільства.