Ми не міст між Європою і Росією, а територія під мостом — Іван Мельничук

Політичні і воєнні процеси, осмислені засобами архітектури і урбаністики у виставці “Краще, Гірше, Ще гірше“, яка триватиме у Києві до 27 березня. Про виставку та про те, як ключові поняття архітектури та урбаністики пояснюють процеси, які зараз відбуваються у світі, говоримо з учасником творчого тандему “Мельничук-Бурлака” Іваном Мельничуком.

Анастасія Багаліка: 26 лютого у Цетрі візуальної культури відкрилась виставка “Краще, гірше, ще гірше”. Про що виставка?

Іван Мельничук: Це більш розширений проект, який ми робили в вересні для Академії світового мистецтва в Кельні. Кураторами виставки були Девід Ріфф та Катерина Дьоготь. А цю ми робимо більш розгорнутою і актуалізованою до сучасних подій. Виставка складається з двох частин: про мости, і про історичну інтерпретацію ситуацій, які траплялися в Україні, а також про цю безвихідь, коли ми мали вибрати чиюсь сторону (або Європу, або Росію).

Анастасія Багаліка: Коли архітектуру використовували з політичних мотивів?

Іван Мельничук: Історія про реконструкцію Кремлівського палацу. Єкатерина ІІ замовила у Василя Баженова реконструкцію палацу. І коли розпочався цей проект, всі амбасади російські почали висвітлювати інформацію про те, що це буде грандіозний проект. А через півроку почалась війна з Османською імперією і європейські монархії були здивовані, що Російська імперія така могутня, що може і такий проект робити, і вести війну. І це їх трохи притримало від союзів з Османською імперією. А коли закінчилася війна, закінчився і проект. Його ніхто не збирався будувати. Це просто було використання архітектора.

І наш міст через Керченську переправу, який зараз планує будувати РФ на окупованій території, теж носить такий характер. Це міфічний міст.

Лариса Денисенко: А Київ пов’язаний із якимись такими подібними історіями?

Іван Мельничук: Впевнений, що такі історії є. Київ — неоднорідне місто. От наприклад в Кишиневі архітектор Щусєв проектував магістраль через все місто. Ця зона була зарезервована на 60 років, там досі нічого не побудували. А в Києві не було таких грандіозних проектів за винятком нових районів та реконструкції Хрещатика.

Лариса Денисенко: Ваша виставка в Кельні називалась “Телефонні дзвінки з цвинтаря та інші історії”. Мені це нагадало замальовки Алефтини Кахідзе, яка казала, що її мама залишилася на окупованій території, де єдиним місцем для стільникового зв’язку був цвинтар.

Іван Мельничук: На тій виставці була робота Алевтини. В Європі люди живуть у своїй реальності. І коли ми презентували цей проект, то намагалися подати його зрозуміло жителям Кельну. Про те, що Німеччина під час світових воїн хотіла окупувати Україну. Про те, що побудували цей Керченський міст, на якому Сталін повертався з Ялтинської конференції. Але потім його зруйнували, бо він був непотрібний. Далі Керченський міст в Криму, який хочуть побудувати зараз, а також зображення мостів на банкнотах — все це є імперіалістським символом, під впливом якого ми знаходимося.

Анастасія Багаліка: Чи завжди міст є символом імперії?

Іван Мельничук: Звичайно, імперія розширюється. Ми очікуємо, що приєднавшись до Євросоюзу, до нас по цих мостах євро прийде, так і жителі Криму розраховують, що по цьому Керченському мосту до них прийдуть рублі.

Анастасія Багаліка: Чи є Україна мостом між культурами?

Іван Мельничук: Ми не дійшли до такого висновку. Скоріше Україна — це територія, яка під мостом знаходиться. І над нами міст між Росією і Європою.