Миколай і кутя vs Дід Мороз і олів'є: як змінилися зимові свята за останні сто років?

Василь Шандро: Як змінилося святкування Нового року і Різдва протягом минулого століття?

Анатолій Ціпко: Можемо говорити про таку тенденцію в позитивному ключі. Якщо йдеться про Миколая, то згадаємо, передовсім, київське середовище, тут багато миколаївських місць. Це переважно церкви. І зараз Київ надає перевагу Миколаю перед Дідом Морозом.

Дід Мороз з’явився в радянській міфології тоді, коли пропаганда зрозуміла, що радянським робітникам поруч з трудоднями і путівками в санаторії потрібно давати якесь свято, відчуття свята.

Василь Шандро: Це був Аналог Санта Клауса і замінник Миколая?

Анатолій Ціпко: Це було протиставлення Миколаю і Санта Клаусу. Дореволюційний київський Миколай був Миколаєм храмовим, церковним. Він не був Миколаєм дитячим, скоріше всієї громади. Образ Миколая, який приходить тільки до дітей перейшов до нас вже зараз із західно-європейської культури.

Василь Шандро: А як тут з ідеологією? Дід Мороз пов’язаний з радянським періодом.

Анатолій Ціпко: Це справді винахід радянського часу.

Василь Шандро: Ялинка, салат олів’є, газоване вино, яке ми називаємо шампанським, телевізор з відповідними програмами. Це модель святкування повоєнна і те, з чим зараз в українців асоціюється Новий рік. Наскільки воно пов’язане з українською традиційною культурою?

Анатолій Ціпко: Українське намагалися вичавити з цього свята. Замінити колядки різноманітними піснями. Сама ялинка в помешканні на Новий рік – це елемент міського середовища. Бо в українській хаті поле дарувало. Це був Дідух – осереддя святкування.

Ялинка – елемент північно-європейської культури, германський. На півдні вона була менш поширена. Символізує собою світове дерево а також зміну часу. До речі, в Ватикані ялинку почали ставити разом з Папою Іоанном Павлом ІІ.

В радянській культурі ялинка – символ веселощів. На неї вішали кульки-прикраси, але також їстівні речі, призи: мандаринки, бублички. Отже це таке перейняте з української традиції дерево достатку.

Василь Шандро: В західній традиції Різдво – свято, коли купують і дарують подарунки. На заході в різдвяну пору діють традиційні різдвяні ярмарки. У нас перейнята ця традиція?

Анатолій Ціпко: Різдво – це свято зосередження і переходу. Але воно також ґрунтується на елементах карнавальної культури. А карнавальне середовище передбачає обмін, вітання. У нас теж присутнє таке ярмаркування.

Також у нас, як і на заході, Різдво – це свято родинне. Традиційно до столу подавали щось цілісне, не поділене – наприклад, запечене порося. Традиція подрібненої їжі, салатів – нова. Першим вторував собі дорогу вінегрет, а за ним вже олів’є. Серед 12 пісних різдвяних страв головує хліб, пшениця.

Василь Шандро: Що традиційно було на столі?

Анатолій Ціпко: Столування було образом достатку. Складалося з дванадцяти страв. Наприклад, були вареники з трьома-чотирма різними начинками, риба, кутя, пісний борщ.

Риба – символіка загально християнська. Колись цим символом давні християни сповіщали одне одного про свою приналежність до віри. І вона є на різдвяному столі.