«На каналах не знають, що у них є редакційний кодекс» — директорка ІМІ

Говоримо про прояви сексизму з боку російського ведучого Матвія Ганапольського, вимоги вибачень депутаток МФО «Рівність можливостей», про те, як має відреагувати медіа менеджмент на це, а також яким чином формувати іншу культуру ставлення до чутливих тем в суспільстві. Ситуацію коментує директорка ІМІ Оксана Романюк. Телефоном до розмови приєднується народна депутатка Світлана Заліщук. Інтерв’ю відбувається в рамках проекту «Повага», який виходить за фінансової підтримки уряду Швеції.

Ірина Соломко: Ми говоримо про програму «Ранок з Матвієм Ганапольським» на радіо Ера-ФМ, який був 14 березня 2016 року. Цей ефір збурив і журналістів, і депутаток. Була навіть заява членів МФО «Рівні можливості». Депутатки направили листа Генеральному директору «Радіо Ера FM» Сергію Ковалю стосовно сексистських висловлювань ведучого і вимагали вибачення. Підписали Олена Кондратюк, Марія Іонова, Лілія Гриневич, Альона Бабак. Як зауважують депутатки, ця програма стала черговим випадком махрового сексизму. 

Оксана Романюк: Виступ пана Ганапольського був дуже ганебним і дискримінаційним. Він ображав не тільки жінок, а й чоловіків. Я вбачаю в цьому якесь бажання скандальності, жовтизни, така скандальна інформація подавалась з метою привернення уваги.  Я б зверталася не стільки до Ганапольского, оскільки відповіді від нього так і не дочекалися, а до менеджменту “Ери”, власників каналу і журналістської спільноти. Для закордонних ЗМІ така ситуація була б скандалом. Це допустимо в якійсь “низькопробній” гумористичній передачі, але у передачі, яка претендує на соціально-політичний жанр, на якусь новинну функцію, це є неприпустимо.  А в Україні жінки складають 53%. Мені дуже дивно,що ніяк не відреагував на заяву менеджмент “Ери”.

Ілона Довгань: Чи є це порушенням кодексу професійної етики журналіста?

Оксана Романюк: Безумовно. Але я б включала гендерні стандарти не до етичних стандартів, а до професійних. Тому що йдеться про баланс і присутність жінок загалом у ЗМІ. Ми нещодавно провели дослідження і виявили, що в українських ЗМІ жінкам політикам приділяється всього приблизно 1, 5 відсотків від загальної кількості матеріалів. Хоча навіть у парламенті у нас 12%  жінок. Це трохи викривлена позиція. Крім парламенту у нас є жінки в уряді, але вони не присутні в ЗМІ, натомість присутній отакий жовтий дискурс. На додачу до Ганапольського 8 березня і після тривали такі поздоровлення від чоловіків журналістів, від політиків, вони були досить еклектичні, бо з одного боку вітали всіх зі святом весни, з іншого згадували Надію Савченко, бо 8 березня у нас пройшло під знаком суду над Савченко, і бажали жінкам  мужності, захоплювалися їх незламністю тощо.

Ілона Довгань: Пані Оксано, а якщо повернутися до відсутності реакції менеджменту “Ери”. А як мав відреагувати канал? Пам’ятаєте була історія польських радіоведучих, які в ранковому шоу принижували хатніх робітниць з України. Їх же було звільнено.

Оксана Романюк: Це є нормальна європейська реакція. Це так, як має ЗМІ стежити за своєю якістю. Чому наші ЗМІ не беруть до уваги критику? Я вважаю, через рейтинги.

Ірина Соломко: Але чи вся справа у рейтингах? Якщо бути відвертим, такий тренд неповаги до жінок відслідковується від пана Кісєльова та Ганапольського. Ми знаємо чудово, що це така модель “русского мира”.

Оксана Романюк: Погоджуюсь. Від українських або західних журналістів я не чула глибоко патріархальних, різких оцінок жінок. У той же час за останній рік ставлення в українському журналістському середовищі висвітлення проблем гендеру покращилося. Якщо ще рік тому піднімати питання про гендерний баланс означало провокувати якийсь скандал, то зараз це вже більш-менш сприймається. Одне питання квот рік тому викликало шалені баталії, то зараз це питання можна обговорювати в колі депутатів.

Ірина Соломко: Пані Світлано, яка була реакція з боку керівництва радіо на вашу заяву?

Світлана Заліщук: Я не чула, щоб була якась реакція  з боку керівництва радіо. Але я хочу наголосити, що після таких заяв має діяти журналістська саморегуляція. Мала б спрацювати журналістська рада самого каналу, де б журналісти зібралися б і сказали, що це не відповідає їхнім внутрішнім стандартам. Але хочу порівняти, що ця ситуація перегукується із ситуацією в політиці. Коли є корупційні скандали і журналістські розслідування, то політики в нормальних країнах складають мандат, аби зберегти імідж інституції, яку вони представляють. Але у нас після того як 70% не підтримують прем’єр-міністра, ми досі перебуваємо у політичній кризі.

Ірина Соломко: Чи намагалися ви розглядати такі дискримінаційні заяви ведучих, які зокрема приїхали з Росії і працюють в Україні, на засідання профільного комітету? Чи може комітет, як потужний інструмент впливу, розглядати, впливати та регулювати ці питання?

Світлана Заліщук: Я думаю, з боку політиків має бути заявлена політична позиція і оцінка такої ситуації. Але якщо депутати почнуть вказувати каналам за що звільняти їхніх журналістів, це буде не коректно. Я наполягає, що це мають спрацювати внутрішні принципи роботи ЗМІ.

Ілона Довгань: А якщо таке внутрішнє саморегулювання в ЗМІ не відбувається?

Світлана Заліщук: Для нас журналістика — це “свята корова”. Мають бути дуже обережні стосунки, але парламент має регулювати ситуацію в ЗМІ. Якщо ми будемо перетягувати на себе ковдру, це може в тому числі розцінюватися як цензура. Я не думаю, що парламент, який прийшов після Євромайдану, має цим займатися. Обговорення ситуації на комітеті, висловлення занепокоєння, публічні дискусії, навчання, тренінги мають бути.

Ілона Довгань: Пані Оксано, можливо потрібно зробити більше медіа-тренінгів з питань гендеру?

Оксана Романюк: Світлана підняла важливі моменти. По-перше, такі речі потрібно розглядати публічно і таким чином будувати культуру ставлення до таких речей. Те, що зробили  члени МФО «Рівні можливості», їхня реакція на скандальний ефір дуже важлива. По-друге, навчання дуже потрібне. Зараз проходить в Києві “Школа місцевого журналіста” і ми додали до питань про корупцію, місцеву владу, гендерний компонент. І цей компонент зриває дах місцевим журналістам. Вони плачуть на цих тренінгах. Бо їм кажуть, що жінки і чоловіки рівні, що у жінок так само можна брати коментарі, що 40% політиків і менеджерів середньої ланки — це жінки тощо. І найбільше сперечаються з експертами на тренінгах в цьому питанні регіональні жінки журналістки.

Ключ до вирішення цієї проблеми полягає в ставленні медіа, якщо зміниться ставлення медіа, то зміниться ставлення суспільства.

Цікавий результат показало наше останнє дослідження гендерного балансу в ЗМІ. Воно показало, що в регіональних ЗМІ більше беруть коментарів у жінок, ніж в загальноукраїнських, київських ЗМІ, де всього 17% коментарів і героїв матеріалів є жінки. В той час як у Вінниці, наприклад, це 30%, в Луцьку – 29%.

Ірина Соломко: Саморегуляція має відбуватися шляхом редакційної політики. На скільки це має бути формалізовано?

Оксана Романюк: Саморегуляція починається із комунікації, тобто спілкування всередині журналістського середовища.  Коли з’являється складний випадок, про який журналіст не знає як писати, він мав би в ідеалі проконсультуватися з колегами. Тому важливий момент саморегулювання — це формування таких груп діалогу. А у нас на каналах не знають, що у них є взагалі редакційний кодекс. Тож наступний етап — це вже формалізація цих обговорень у вигляді етичних кодексів