Намагаємося отримати дозвіл на відвідини українських в’язнів на території РФ, — В. Лутковська

У студії «Громадського радіо» Валерія Лутковська — уповноважена Верховної Ради з прав людини.

Лариса Денисенко: Скільки взагалі тривали перемовини з російським омбудсменом стосовно того, щоб розпочати цю роботу — щоб вам надали допуск до наших ув’язнених, котрі залишились в Криму? Коли виникла ідея запропонувати на паритетних засадах відвідати російських ув’язнених, котрі перебувають на території України?

Валерія Лутковська:  Сама ідея виникла під час першої зустрічі з пані Тетяною Москальковою в Мінську ще у червні  2016року. Тоді я просила про такий візит, тому що була інформація про те, що велика кількість громадян України знаходиться під вартою у Сімферопольському слідчому ізоляторі. Нині я позбавлена можливості здійснювати моніторингові візити до Сімферополя. Відповідно, я просила організувати такий мій візит.

Ми говорили про його необхідність у зв’язку із тим, що є родичі, які так само відчувають себе покинутими. З одного боку, немає годувальників родин. А з іншого — і держава Україна не виявляє необхідної турботи про них.

Така ідея обговорювалась давно. Але тижні два тому пані Тетяна висловила своє побажання відвідати Миколаївський слідчий ізолятор, де утримуються двоє осіб, які були затримані у зв’язку із підозрою у вчиненні дезертирства. Я, звісно, погодилась і запропонувала діяти згідно із наданими пропозиціями. Тобто спочатку мій візит до Сімферопольського слідчого ізолятора, а після того — візит пані Тетяни до Миколаївського.

Враховуючи те, що є певна недовіра, пересторога в частині співробітництва двох омбудсменів, ми домовились, що такий візит буде практично одночасним. Хоча ми приїхали в Миколаївський слідчий ізолятор о 22.47, тим не менше цей візит відбувся все ж в один день.

Лариса Денисенко: Враховуючи те що ви там побачили, з ким поговорили — що можна констатувати?

Валерія Лутковська: Нам спочатку запропонували зустрітись лише із тими ув’язненими, котрі сьогодні відбувають покарання згідно з вироками українських судів і які вже відбували покарання станом на березень 2014 року. Зрозуміло, що я займалась і буду займатися питанням переміщення цих людей на материкову частину України. Це дуже важливо, адже саме держава Україна несе за них відповідальність. Крім того, ми маємо звернення від родичів, які просять про таке переміщення. Зрозуміло, що у даному випадку не можуть бути застосовані міжнародні конвенції, враховуючи особливий статус Криму. Тому ми домовилися із пані Тетяною про те, що буде створено ad hoc процедура стосовно переміщення цих осіб на материкову Україну.

В даному випадку така зустріч була б дуже важливою і бажаною, але ми розуміємо, що мені було важливішим зустрітися із тими кримськими татарами, що перебувають у Сімферопольському слідчому ізоляторі. І тому, що вони сьогодні є жертвами політичних мотивів кримінального переслідування, і у зв’язку із тим, що їм також необхідно в якості моральної підтримки донести те, наскільки їх доля сьогодні важлива для українців. Нині вони позбавлені можливості знати про те, що відбувається в Україні.

Анастасія Багаліка: Наскільки вони ізольовані?

Валерія Лутковська: Якщо говорити про Ахтема Чийгоза, то він дійсно відчуває себе ізольованим. Він навіть не виїжджає із слідчого ізолятора на судові засідання, бере у них участь виключно через відео-конференцію. У нього немає можливості проїхатися Сімферополем, побачити людей, які прийшли на засідання.

Якщо говорити про Ахтема Чийгоза, то він дійсно відчуває себе ізольованим

Стосовно Мустафи Дегерменджи і Алі Асанова трохи інша ситуація. Вони мають можливість особисто брати участь у засіданнях. Але все одно до них не доходить важлива інформація. Тому потрібно було  виявити і моральну підтримку щодо них, аби показати — вони важливі для України.

Планували зустрітися ще й з родичами, але встигли побачитись тільки із захисником Ахтема Чийгоза, з його дружиною. Сподіваюсь, що під час наступних візитів, зможу зустрітись і з іншими родичами.

Анастасія Багаліка: А такі візити будуть?

Валерія Лутковська: Дуже сподіваюсь на це. Ми домовились, що вони будуть. Сподіваюсь, що це будуть не тільки візити на територію Криму, а й по території РФ. Відповідно хочеться думати, що я матиму можливість зустрітися із тими українцями, які сьогодні знаходяться в ув’язненні на території РФ.

Лариса Денисенко: Ув’язнені там відчувають тиск: моральний, психологічний чи фізичний?

Валерія Лутковська: Ахтем Чийгоз — це взагалі людина-скеля, людина незламна. Він одразу сказав мені, що немає чого скаржитись на умови утримання. На цьому він поставив крапку. І якщо потім щось і говорив, то про політичні мотиви переслідування і про жахливу долю кримських татар сьогодні на території Криму.

Якщо говорити про Мустафу Дегерменджи й Алі Асанова — вони знаходяться трохи в гірших умовах, адже їх камери багатомісні. Попри це вони не скаржились на умови, а говорили про свої родини, котрі залишились без батька, про те, що до них важко приїжджати на побачення. Умови цих побачень є досить складними для їх батьків, які вже у віці, мають інвалідність. Тобто ми обговорювали більше такі питання.

Не було скарг на те, що до них погано ставляться в камерах, що є будь-яка дискримінація. Жодної скарги не було. Вони говорили виключно про те, що не розуміють підстави  для їх утримування під вартою та кримінального переслідування, розуміючи під цим політичні мотиви.

Не було скарг на те, що до ув’язнених погано ставляться в камерах, що є будь-яка дискримінація

Анастасія Багаліка: Восени почала з’являтися інформація і правозахисники заговорили про те, що певна кількість українців потрапляє на територію РФ, де їх вербують у наркоторгівлю, а потім їх поміщають до в’язниць. Розумію, що список скласти буде дуже важко. Але чи є якась кількість прізвищ, про кого можна говорити, що навідання їх у в’язниці можна домагатись?

Валерія Лутковська: Тут я б говорила трохи про інший механізм. Річ у тім, що дійсно, під час опрацювання матеріалів, які було надано робочій групі, що працює сьогодні у складі Міністерства закордонних справ і до складу якої входять, у тому числі, представники ГПУ, Нацполіції, правозахисники, ми з’ясували, що є така проблема. Тут в Україні вербують певні групи осіб, відправляють на роботу до РФ — іноді це робота кур’єра, іноді водія — а потім з’ясовується, що людина втягнена в наркоторгівлю і вона опиняється в установах виконання покарання.

Як на мене, це один із прикладів того, як може працювати організована злочинна група, що займається торгівлею людьми. У зв’язку із цим я звернулась до Національної поліції із проханням в рамках 60 статті Кримінального процесуального кодексу розглядати моє звернення як повідомлення про злочин.  Просила відповідно відкрити кримінальне провадження і розслідувати таку справу. Маю зазначити, що Нацполіція до цього прислухалась і це провадження дійсно відкрито. Була навіть інформація про те, що вже є затримані певні особи, що входять до складу такої організованої злочинної групи.

У разі якщо нам вдасться довести, що це дійсно була торгівля людьми, має вступити в силу механізм, передбачений Конвенцією про запобігання торгівлі людьми. І тоді ті, хто опинився за гратами в рамках таких масових явищ, по суті, стають жертвами торгівлі людьми і не підпадають під кримінальне покарання.

У мене є звернення родичів і я можу скласти список осіб, хто принаймні звернувся до мене з такими скаргами. Ми маємо звільнити цих людей як жертв торгівлі людьми. Непростий шлях, але перспективний.