«Навіть у час конфлікту якісна журналістика здатна вижити», — Ейдан Вайт

Він перебуває в Україні, щоби поділитись досвідом з колегами щодо висвітлення конфліктів і протиставлення журналістики пропаганді. Ейдан Вайт має великий досвід у цьому, як і у протистоянні тиску представників влади і політикуму на журналістику.

Андрій Куликов: Найперше запитання — чому Україна?

Ейдан Вайт: Україна — тому що мене запросили знову приїхати до країни, де я вже бував, і у підтримці журналістів якої я особливо зацікавлений — відколи Україна у своїй сучасній формі здобула волю. Ну і, звісно ж, під час нинішнього конфлікту.

Я завжди вважав, що в Україні є можливість для якісної, потужної, демократичної журналістики.

Андрій Куликов: Але що заважає втілити цю можливість?

Ейдан Вайт: Багато що заважає. І не лише в Україні, а у цілому світі. Є несумлінні політики і уряди, які прагнуть маніпулювати засобами масової інформації з метою обслуговувати власні пропагандистські інтереси. Є корпорації і власники, які розглядають засоби масової інформації як засіб справляти вплив на ринок, а також справляти політичний вплив. Є певні групи впливу. А ми нині живемо у часи драматичних змін інформаційного простору, в якому журналістика перетворюється на жертву різноманітних проблем.

Андрій Куликов: Журналістика перетворюється на безсилу жертву чи на жертву, здатну опиратися?

Ейдан Вайт: Ще кілька років тому мені казали — а я тоді був незалежним журналістом, а взагалі я у журналістиці майже 50 років — так от мені казали, що журналістика вже не живе, що журналістика вже не потрібна. Я й уявити не можу щось помилковіше за ці твердження. Насправді щодня я бачу довкола докази того, що журналістика нам потрібна більше, ніж будь-коли. Нам не потрібно більше пропаганди чи брутального висловлення думок. Нам потрібно більше морально потужної інформації, що допомагає розуміти — що ж відбувається. І, на мою думку, забезпечити це здатна журналістика.

Запитання в тому, чи ми здатні створити середовище, в якому журналістика могла б виконувати свою функцію належним чином.

Андрій Куликов: І яка ж відповідь Ейдана Вайта на це запитання?

Ейдан Вайт: Гадаю, є кілька відповідей, які ми маємо шукати водночас. Перша — ми маємо нагадувати журналістам, у чому їх відповідальність, які їх засадничі цінності, з чого виходить журналістика. Маємо нагадувати, що журналістика — це суспільний набуток, який не має задовольняти інтереси особливі інтереси певних політичних цінностей, певних культурних поглядів. Журналісти мають подавати інформацію у межах цінностей, які сприяють добробуту і розвитку суспільства. Друге — потрібно домогтися, щоби уряди і політичне середовище визнали, що для того, щоби журналістика давала суспільну вигоду, не можна намагатися контролювати інформацію, не можна намагатися контролювати радіо і телебачення і справляти на них політичний вплив. Журналістика — не пропаганда. Журналістика — це спосіб надавати людям інформацію таким чином, щоби допомагати їм розуміти складні реалії світу, в якому люди живуть. І третя проблема, що перед нами стоїть — ми маємо переконувати аудиторію. Нині аудиторія бере участь у процесі творення журналістики. Аудиторія надає нам інформацію, але також розповсюджує і поширює інформацію. І у самої аудиторії є чималі проблеми. У суспільній інформаційній сфері дуже багато образливих висловлювань. Журналісти здатні допомогти розбудувати відповідальнішу систему спілкування у суспільстві.

Андрій Куликов: Ви кажете, що у журналістиці пропаганді не місце. Багато хто в Україні скаже Вам: можливо — за нормальних умов. Але під час війни, скажуть вони, ми маємо вдаватись до власної пропаганди, яка буде правдивою, а все ж — пропагандою. В українській журналістській гільдії, як і в аудиторії, лунають заклики заплющувати очі на неоднозначні, а то й однозначно негативні справи.

Ейдан Вайт: Я перший скажу, що коли суспільство загрожене, люди мають виявляти солідарність. Я це розумію, і розумію, що засоби масової інформації, як суспільний набуток, мають насамперед думати про безпеку суспільства і дбати про народ України. Але це не означає, що засоби масової інформації мають брати участь у поширенні брехні або не казати правди про те, що відбувається. Ми повинні мати змогу це робити, не ставлячи під загрозу безпеку і добробут людей, яким служимо. А це складно. Дуже часто політики кажуть — журналістам довіряти не можна, ми повинні їх контролювати, видавати спеціальні закони, наполягати на пропаганді, наполягати на так званому патріотичному тоні, а тоді журналісти не мають змоги казати правду, а це дуже небезпечно. Історія воєн — це також історія боротьби журналістів та інших людей за розуміння того, що відбувається.

Андрій Куликов: А який особистий досвід ви маєте діяльності за умов, коли журналістам намагались нав’язати пропагандистську модель роботи?

Ейдан Вайт: Я бачив, як працювала пропаганда у Північній Ірландії, де конфлікт тривав більше 30 років, де були вбиті тисячі людей. Я бачив, як участь Британії у війнах призводила до пропаганди, якій доводилось протистояти. А справа в тому, що навіть у часи війни потрібно казати сувору правду, щоби люди розуміли — що насправді відбувається. Мені здається, що Сполучені Штати не так швидко вийшли б з війни у В’єтнамі, якби не відвага журналістів, які розповідали американцям правду про ту війну. І Британія — коли була війна з Фолклендські острови, тодішній уряд звинувачував журналістів у зраді. Чому? Бо в засобах масової інформації ставили серйозні запитання про те, в який спосіб ведеться війна. Але насправді засоби масової інформації робили суспільству важливу послугу, запитуючи про слушність воєнної стратегії. Навіть у Другій світовій війні у демократичних країнах, як у Британії, засоби масової інформації відігравали важливу роль, ставлячи складні запитання.

І хоча нинішній період історії для України трагічний і тяжкий, це також час, коли, на мою думку, журналістика може дати взірці і зайняти належне місце у розбудові демократичного майбутнього, мирного і такого, в якому знаходитимуть відповіді на нинішні проблеми. Але це станеться лише в разі, якщо уряд і політичне середовище дозволять журналістам бути вільними.

Андрій Куликов: Ви також кажете, що журналістам у різних країнах нині нелегко дотримуватись моральних цінностей професії. У багатьох країнах зменшились інвестиції у журналістику, журналістів менше навчають, чимало журналістів чуються загроженими внаслідок впровадження новітніх технологій, у багатьох країнах журналістам назагал небагато платять за працю. Як можна підняти, дух журналістів, як переконати їх і аудиторії, що журналісти здатні впливати на життя суспільства у такий спосіб, як ніхто інші?

Ейдан Вайт: У Північній Ірландії ми заснували нагороду за висвітлення стану справ по обидва боки конфлікту. І поміж моїх найкращих спогадів — коли ми організували зустріч редакторів газет з обох боків конфлікту. В обох цих редакторів були вбиті близькі їм люди. Вони пізнали — що таке конфлікт, вони пізнали — що таке жахи війни. Але обидва вони дотримувались цінностей журналістики. І вони знайшли можливість бути одночасно в одному місці — на врученні цих нагород — за те, що підтримували життя журналістики — попри вбивства, попри війну, що тривала довкола. І ця подія дала мені відчуття, що навіть під час конфлікту, навіть коли темно, коли всюди пропаганда, якісна журналістика здатна вижити.