Найчастіше в архівах СБУ шукають дані про репресованих родичів, — В. Бірчак

Ірина Соломко: Зараз декомунізація більше сприймається в контексті перейменувань. Але було прийнято 4 закони, і один з них стосується відкриття архівів. Відкрили архіви? Де? І як багато людей кинулося читали їх?

Володимир Бірчак: Доступ не був повністю закритий до архівів спецслужб, але він був певним важелем при зміні влади. Це був важкий час для архівістів, істориків.

За часів Януковича доступ тотально закривався, і при зміні влади доступ почав поступово відкриватися.

9 квітня 2015 року, коли були прийняті декомунізаційні закони, доступ став відкритим. Окрім архівів СБУ має бути відкритий галузевий архів МВС, Галузевий державний архів зовнішньої розвідки.

Закон передбачає, що у двохрічний термін, тобто до травня 2017 року, вони мають бути передані з силових структур до Iнституту національно пам’яті.

Ілона Довгань: У вас є інформація про те, скільки осіб скористалося цієї можливість?

Володимир Бірчак: Наприклад, у лютому 2016 року до архіву СБУ звернулося 308 людей. За часів Януковича така цифра збиралася за квартал, а то й більше.

Ірина Соломко: Про що питають?

Володимир Бірчак: Найбільша категорія — це пошук репресованих родичів. Це приблизно 50%. Також це соціально-правові звернення і звернення науковців.

Ірина Соломко: Який відсоток зараз відкритий для українців?

Володимир Бірчак: Жодна інформація радянських репресивних органів не може бути віднесена до секретної.

Ірина Соломко: База даних людей, які були завербовані, закрита?

Володимир Бірчак: Інформація відкрита, але немає бази даних. Був наказ КДБ в 1990 році №0050, згідно з якого 90% інформації про агентів було знищено. СРСР відчував свій кінець і зачищав сліди.

Ірина Соломко: Можливо варто друкувати інформацію, щоб до людей доходила інформація про певні постаті, які раніше вважалися ідолами?

Володимир Бірчак: На Заході це називається подоланням наслідків минулого. В нашому випадку це подолання наслідків тоталітарного режиму.

У нас були герої, яких нам насаджувалися. Ми намагаємося видавати певні збірники документів, брати участь у круглих столах.

Ми співпрацюємо з ресурсом «Відкритий електронний архів українського визвольного руху». Це великий сайт, на якому зібрано 23 тисячі електронних копій документів.

Ілона Довгань: Ви принесли книгу «Війна і міф». Вона стосується Другої світової війни. Наскільки вона відрізняється від радянських підручників історії?

Володимир Бірчак: Це книга про 1939-1945 роки. Нам нав’язували міф про Велику Вітчизняну війну. Однак для українців війна почалася набагато швидше. Вона почалася в березні 1939 року, коли була створена одноденна держава Карпатська Україна. Тоді була пролита українська кров.

Також намагалися приховати ганебний пакт Ріббентропа-Молотова. Коли Німеччина напала на Польщу, у складі війська польського боролися 100 тисяч українців.

Якщо ми говоримо про Другу світову війну, це не лише українці, що воювали у складі армії СРСР. Українці воювали і у складі армій Франції, США.

Ілона Довгань: Хто досліджував міфи? І як вони виділялися?

Володимир Бірчак: Досліджували історики Iнституту національної пам’яті. Були точково обрані ті міфи, що найбільше побутували в СРСР.

Скажімо, про «віроломний» напад Німеччини на Радянський Союз. Розвідники інформували керівництво СРСР ще починаючи в березня 1941 року.

Ірина Соломко: Які наслідки комунізму в Україні? Чому варто проводити декомунізацію?

Володимир Бірчак: Вони є жахливими і масштабними.

Якщо починати від початку, треба говорити про період воєнного комунізму — це тотальні розстріли і репресії.

Далі був Голодомор 1932-1933 років. Далі період «великого терору». Це так звані національні операції. Далі депортація кримських татар. Також колективізація.

Ілона Довгань: І згадаємо про перейменування. Чи варто перейменовувати Комсомольськ? Частина міста проти перейменування. Що ви порадите робити?

Володимир Бірчак: Я вважаю, що треба виконувати певні речі. Чи бачите ви ймовірним, щоб в Німеччині залишили назву вулиці, яка була названа на честь Гітлера?

Ми маємо подолати тоталітарне минуле і залишити споконвічні українські назви.