Не про "чічки-смерічки": Мідянка, Зеленчук і Федорак презентували "Карпати на трьох"

Василь Зеленчук із Криворівні, Петро Мідянка із Закарпаття, а Назар Федорак зі Львова. Ці три поети об’єднали свої літературні вміння у одному проекті “Карпати на трьох”, де кожен із авторів своєю діалектною мовою творить поезію. У студії Громадського радіо разом із літературознавцем Ростиславом Чопиком вони розповідають про поетичну збірку і зачитують із неї унікальні уривки.

Василь Шандро: У метафорі «Карпати на трьох», закладена якась конкуренція, чиї вони (Карпати) більше?

Назар Федорак: Назва народилася спонтанно як пропозиція, бо інших пропозицій не було. Друзі це підтримали. Ця збірка була приречена з’явитися, бо ми із Василем знаємося дуже довго. Ми вчилися разом на філологічному факультеті і вже двічі покумилися. І Криворівня стала для мене уже другим домом. А з  Петром Мідянкою я знаюся із різних літературних зустрічей. Петро приїхав до Криворівні, де познайомився із Василем. Виявилося, що вони перебувають на одній хвилі.

Василь Зеленчук: Для мене було досить дивно, що можна десь друкувати свої вірші. Я пробував ще із студенських років, а потім прорвало. Я написав такий сонет, якого ще раніше не писав. Потім подзвонив до Назара, щоб порадитися, чи він добрий, і той сказав, що так. І з того уже почався вінок. Ну і потім Петро Мідянка приїхав до Криворівні.

Василь Шандро: Давайте уже щось зацитуйте.

Василь Зеленчук: Був момент, коли син прийшов зі школи і сказав, що він повинен вивчити “У лукоморья дуб зелёный”.  А я сказав, що так не буде. І ми разом із дружиною і сином адаптували цей вірш до місцевого колориту. Вийшло воно у нас так:

На Кедроватім в Чорногорі
Гаджуґи звилиси в ланци,
Вдень і вночі Чугайстер дикий
Чєс коротає у данци
Направо йде – співає пісню,
Наліво – бріхні торкотит.
Там чудеса, там щєзник ходит,
Лісна там на гілках сидит;
Там, на плаях, нам ни відомих,
Дивної звірини сліди;
Колиба на оленіх рогах
Стоїт близенько до води;
Скрізь дива повно в полонині;
Габи гутє вночі и вднині
Скалистий берег, ліс густий,
Опришків тридцєть там гонорних
Из джєморів виходє чорних,
А з ними Довбуш молодий;
Чугайстер там над скарбом гине;
Гуцулский дух – кров в жилах стине!
И я там був , и мід я пив,
И кидри видів я зелені.
Сидів пид ними, а чугайстер
До раня бріхні торкотів.

Василь Шандро: Можна вважати цей вірш початком проекту «Карпати на трьох»?

Василь Зеленчук: Це швидше початок знайомства із Петром.

Василь Шандро: Карпати по той бік хребта і по цей бік дуже різні?

Петро Мідянка: Це українські Карпати. Ту частина Карпат, яка належить до України, споконвіку заселяє наш народ. Тому є цілісність Карпат. І ми не мали наміру шарувати їх на локальні та регіональні особливості. Тому присутність українства як цілісності було нашою провідною метою.

Василь Шандро: Але ж є якісь особливості?

Петро Мідянка: Є мовні особливості, тобто, діалект. Можна було спостерігати із моїх текстів і текстів Василя Зеленчука, що гуцульський діалект цілком відмінний від закарпатського.

Василь Шандро: У чому новаторство погляду на Карпати у вашій збірці?

Петро Мідянка: Це мультикультурний регіон, який історично був під різними країнами. Але там зберігся найбільш архаїчний елемент української ідентичності, який найбільше захоронений у Карпатах, на відміну від інших регіонів країни. І от ці елементи архаїки, які є у нашій говірці, і відображаються у цій поезії.

Я не думаю, що це є погляд на Карпати, який був у минулому столітті. Це більш модерновий погляд.

Назар Федорак: Мені здається, що ця книжка відкриває Карпати не як об’єкт, де є оці “чічки-смерічки”, а як суб’єкт. У Карпатах вирує життя. І це життя настільки глибоке і особливе, настільки зумовлене цими горами і ландшафтом. Водночас воно є і архаїчним. Василь і Петро є настільки етнографічним матеріалом, наскільки вони не усвідомлюють. Але вони є тими концентратами того духу і традиції, і модерну. Вони репрезентують не оцю минувшину, а включеність людей Карпат у саме життя. І коли ці люди Карпат потрапляють до напівстоличного Львова, то вони виявляються модерновішими і радикальнішими у культурному сенсі, ніж

самі львів’яни. Тому мені дуже комфортно у цьому проекті. З одного боку я перебуваю збоку як спостерігач, а з іншого – почуваю себе таким сенсором. Бо те, що їм природне, я вловлюю краще, ніж вони, мені здається.

Василь Шандро: Чи руйнуються якісь стереотипи щодо Карпат зі смерічками, чічками», вівцями, полонинами, бринзою? 

Ростислав Чопик: Ця книжка і дружба цих трьох, по-моєму, – це неймовірний приклад життя живої традиції, яке несподівано знаходить оригінальні форми і продовжує дивувати.

Бо без чого це було б неможливо? Криворівня – знамениті гуцульські Атени. Свого часу там були Франко, Грушевський, Хоткевич, Коцюбинський… І там круцлик такий зав’язується, що витворюється неймовірно креативний простір, який після того вабить художників і вже сучасних письменників. І, власне, тому туди  приїжджають Петро Мідянка із Василем Герасим’юком. І виявляється, що там війт пише поезію. І після цього пише сонет Мідянка, пише Федорак і воно одне за одним зав’язується у цілу сюжетну історію.

Василь Шандро: Давайте продовжимо поезією.

Назар Федорак: Із цього почалася ідея книжки. Петро подзвонив мені і сказав, що був у Криворівні, захопився Василевими сонетами, і сам із цього приводу написав сонет про Василя. Він обіцяв мені вислати цей сонет. Але забув. І мене це трохи мучило, тому у відповідь я написав розпачливий сонет.

СОНЕТ РОЗПАЧЛИВИЙ
Вже тиждень чухаю потилицу, гузицу
І згадую водно ту бесіду з Петром.
У День учителя дзвінком, немов пером,
Діткнув мене телєфонічно Міднолиций
І голосом, рипучим злегка, ніби хром
Чобіт жовнірських, втішив (ци то, може, сниться):
«Пришлю тобі одну сонетну базґраницу –
Про того, над Черемошем – не над Дніпром».
І от сиджу (ци сúджу) і лежу (ци лéжу),
Заходжу на ukr.net, гет занедбав кулешу,
А той сонет усе бреде через верхи.
Послав по нього би-м таку-саку дарабу –
Вже й злагодив із кайзервальдівського граба, –
Та д’горі Полтва не тече – хіба гріхи…

Василь Шандро: Петре, скажіть, а сонет загалом для західної України, нашої літератури і для теми, яку ви обрали у цьому проекті – це найбільш удала форма?

Петро Мідянка: У самій книжці переважають сонети. А це така класична форма для української літератури. І Криворівня, на відміну від інших гуцульських сіл, читає більше віршів. Це гуцульське село найбільше виховало письменників. Ну і ось моя відповідь до Назара:

Сам Бог велів,щоб криворівський війт
Писав сонети у чотири сплети.
Про сміх чугайстра, дивний гул трепети,
Котру зігнув у прірву буревій.
Йому на Криворівни кожний свій:
Заїжджі гастролери і поети…
Шестипелюста сволока розета,
Різьблена бартка і вівчарський кий…
Лиш в Чорногору вкажуть справжній шлях
Лісні та нявки без щуря і лах…
Квасний розвід до моцного напою.
Зелений бук сповзає зі скали,
Спинити повзало ніяк ми не змогли,
Хребтом підперши, навіть головою.

Василь Шандро: Багато хто із мистецтвознавців і культурологів говорять, що через глобалізацію відбулося заміщення міфології. Ми із Києва, тай, можливо, із інших міст дивимося на Карпати як на законсервоване осердя власної культури і міфології. Чи ці речі є актуальними для людей, які живуть у Карпатах? Чи це міф?

Василь Зеленчук: Мені подобається таке літературне визначення як магічний реалізм. Мені здається, що до гір воно прив’язується найбільше. Звичайно, ми не можемо говорити, що ми щодня ходимо у вишитій сорочці, але коли ми одягаємо той одяг, то видно що він одягається не тільки на Великдень. Але якщо говорити про молодь, то поряд із тим мобільним телефоном та Інтернетом, в людині закладається все більше і більше того магічного реалізму.

Василь Шандро: Ці «Карпати на трьох» витворюють якусь особливу спільну карпатську  ідентичність, чи це все ж таки три різні локальні ідентичності, які мають багато спільних знаменників і тому об’єдналися під однією обгорткою?

Василь Зеленчук: Мені здається, у передмові Ростислав Чопик ужив слово “несмісимо”. Це є нерозділимі, “несмісимі” ідентичності.

Назар Федорак: Є ідентичність малої батьківщини, а є ідентичність великої Батьківщини. Ми абсолютно нерозділимо є українцями, але “несмісимо” представниками своєї локальної  батьківщни, яка є по-своєму цікава і сходиться у цій книжці.

Петро Мідянка: Це така триєдиність, яка об’єднує українські Карпати.