Не треба приховувати правди й щодо «своїх», — музейник

Мені подобається точка зору Вахтанга Кіпіані, який каже, що у нас, на відміну від Польщі, є факти, але їх мало проговорюють. Вони відомі в основному фахівцям, — Олександр Іщук

Ведучi

Ольга Веснянка,

Андрій Куликов

Гостi

Олександр Іщук

Не треба приховувати правди й щодо «своїх», — музейник
https://static.hromadske.radio/2016/05/hr_hh_2016-05-08_ishuk_oleksandr.mp3
https://static.hromadske.radio/2016/05/hr_hh_2016-05-08_ishuk_oleksandr.mp3
Не треба приховувати правди й щодо «своїх», — музейник
0:00
/
0:00

Із завідувачем відділу історії ХХ століття Національного музею історії України Олександром Іщуком говоримо про те, чого ми ще не знаємо і що, можливо, варто забути.

Андрій Куликов: Раніше в Національному музеї історії України дуже багато місця було присвячено Україні в Другій світовій війні. Чи змінено зараз це?

Олександр Іщук: В останні роки все було оновлено, подіям Другої світової війни присвячено один зал, набагато більше уваги приділено давній історії України. Хоча останнім часом відвідувачі просять більше розповідати про Другу світову війну, і ми плануємо зробити повнішу експозицію, подати раніше невідому інформацію. Про ті події, які затаємничувались в радянський період. Особливо, німецька окупація, діяльність визвольного руху, негативна діяльність радянських партизанів. Сподіваюся, буде оновлено і подано інформацію в такому стилі, як вона має звучати зараз.

Андрій Куликов: Дехто вважає, що для України Друга світова війна та протистояння з гітлерівською коаліцією почалось із Карпатської України.

Олександр Іщук: Офіційною датою все ж є 1 вересня 1939 року, хоча ми не маємо забувати й проголошення незалежної держави, яку встиг проголосити Августин Волошин.

Андрій Куликов: Наскільки в музеї представлено розмаїття українських визвольних рухів: бандерівців, мельниківців, бульбівців?

Олександр Іщук: У нас є матеріали, присвячені бандерівській та мельниківській ОУН, а про «Поліську Січ» Бульби-Боровця, дивізію СС «Галичина»  треба буде внести доповнення. Мало інформації, як український визвольний рух спочатку співпрацював, певною мірою, з німцями. Це до 1941 року, коли німців розцінювали як союзників проти Радянського Союзу. І як потім перейшли в протистояння з німцями.

Андрій Куликов: Як подано радянський партизанський рух?

Олександр Іщук: Є фотографії керівників, особисті речі учасників, дані про кількість. Усе це треба доповнювати й оновлювати. Нещодавно, наприклад, вийшла книга Олександра Гогуна і Анатолія Кентія, з раніше невідомими матеріалами на цю тему. Там чітко зазначено, як партизани порушували свої ж статути, пиячили, жили з польовими жінками.

Андрій Куликов: А в українському повстанському русі ви теж збираєтесь висвітлювати негативні моменти?

Олександр Іщук: Це неминуче. Вони висвітлюються і в Інтернеті, і публікаціях, видано багато книг. Будь-який рух має сильні і слабкі сторони. Ми не збираємось цього приховувати.

Будь-який рух має сильні і слабкі сторони. Ми не збираємось цього приховувати.

Андрій Куликов: Чи звертають українські історики увагу на депортацію кримських татар?

Олександр Іщук: Звертають, минулого року була виставка. Про ці події збереглось дуже багато спогадів і документів, картина подій досить повна. Усе це має бути в музеях і обов’язково проговорюватися. Мені подобається точка зору Вахтанга Кіпіані, який каже, що у нас, на відміну від Польщі, є факти, але їх мало проговорюють, вони відомі в основному фахівцям.

Ольга Веснянка: Чи збирають працівники музею свідчення теперішніх подій, що стосуються кримськотатарського населення?

Олександр Іщук: Аякже. В музеї є окремий відділ, який займається двадцять першим століттям і найновішими подіями. У нас є контакти з військовими на сході, з кримськими татарами. Військові передають багато амуніції, створюється велика колекція, яка повинна в майбутньому бути використана для оновлення експозицій. «Правий Сектор» подарував свої емблеми і нашивки, батальйон «Азов» також.

У музеї дуже багато й радянської, і німецької символіки часів Другої світової війни.

Ольга Веснянка: Як ви ставитесь до суперечливої символіки, що використовується батальйонами на сході?

Олександр Іщук: Важливо, щоб якомога більше таких речей зберігалися в фондах музею, не обов’язково все включати в експозицію. У музеї дуже багато й радянської, і німецької символіки часів Другої світової війни. Мені здається, що варто створити музей СРСР з виховною метою, де люди могли б побачити, чим це було, що це не можна повторювати. Головне, щоб цей музей ніс важливий інформаційний посил в першу чергу для молоді.

Андрій Куликов: Що варто не знати про історію України у двадцятому столітті?

Олександр Іщук: Можливо, варто обійтись без деяких подробиць, але нашу загальну історичну ґенезу ми знати повинні.