Розмова з літературознавцем, професором КНУ імені Тараса Шевченка, доктором філологічних наук, лауреатом Національної премії України імені Тараса Шевченка, автором багатотомного дослідження «Історія української літератури. Кінець XIX — початок XXI століття» Юрієм Ковалівим.
Юрій Ковалів: Франко був різнобічним. Він визначальний як письменник. Те, що він був політиком, соціологом, етнографом, журналістом, для мене, як літературознавця, другорядне. Хоча воно пов’язане з основним, але він передовсім був письменником.
Франко починав не так, як усі. Це був постшевченківський час. Усі писали «під Шевченка». Навіть той самий Куліш, у якого це погано виходило. Франко відрізнявся від інших. У першій його збірці «Баляди і розкази» нема жодної згадки про Шевченка. Суцільний романтизм. Врешті він перейшов на платформу реалізму. Були такі тоді модні віяння: усі повинні бути рівними, щасливими. Він вигадав свій науковий реалізм. Франко швидко еволюціонував. Переходив з одного стану в інший. Його літературна творчість містить не так і багато реалістичних творів.
Проза і поезія Франка «недопрочитана» — вона експериментальна. Вона входить у простір нової літератури. Він ніколи не йшов за каноном, а робив так, як вважав за потрібне. Він змінював текст, як йому хотілося. Він весь час був експериментатором.
Юрій Ковалів: У творі йдеться про те, що стається, коли людина опиняється у глухому куті, нічого не може вдіяти. Ми поціновуємо дійсність і себе у ній із чужого голосу. Не верифікуючи його. Там дидактики жодної нема. Там є страшна річ, на яку ми й зараз ловимося, коли не перевіряємо інформацію, яку нам дають. Ми живемо у ситуації, коли нас вводять в оману. І той, хто вводить в оману, не знає, ще це може обернутися проти нього.
Юрій Ковалів: У нього є збірка «Мій ізмарагд». Це цитатна поезія. Йдеться про світову літературу, яка є у цій книжці. Тут є притчі, які були у різних літературах. У нього вони набувають свого сенсу. У нього є строфи фольклорного і релігійного походження. Він це все перетоплює у собі. У його поезії бачимо ремінісценції із хорватської літератури, німецької, особливо його улюбленого Генріха Гейне.
Його переклади — потужні. Він не просто переклав частини «Божественної комедії», а й прокоментував це все. Він жив не тільки у європейській літературі, а й в орієнтальній.
У нас дуже люблять мертвих, живих — ні, бо живі незручні. Особливо такі, як Іван Франко. Він не вкладається в жодний типологічний ряд. Трактуючи його твори, часто йшли не від тексту, а від своїх матриць, використовували його скрізь, де було можна. Його нема з ким порівняти. Він — Hapax legomenon, явище, яке існує в одному екземплярі.
Повністю програму слухайте в аудіофайлі
При передруку матеріалів з сайту hromadske.radio обов’язково розміщувати гіперпосилання на матеріал та вказувати повну назву ЗМІ – «Громадське радіо». Посилання та назва мають бути розміщені не нижче другого абзацу тексту.
Підтримуйте Громадське радіо на Patreon, а також встановлюйте наш додаток:
якщо у вас Android
якщо у вас iOS
0