фрагмент обкладинки книги з фото Folio
Говорили з політиком Володимиром Філенком. Він був заступником голови Народної Ради, народним депутатом, головою Партії демократичного відродження України, «польовим командиром» Помаранчевої революції.
Андрій Куликов: У чому особливість книги? Це буде досить звичний мемуар чи просто хроніка подій?
Володимир Філенко: До написання книги спонукав карантин. Я працював дистанційно, був радником міністра Авакова. У книзі є кілька блоків у споминах. Ключові: проголошення Незалежності й Помаранчева революція. Є там і дитинство, юність, трудовий шлях, як заведено в мемуарах.
Андрій Куликов: Дехто може вам закидати, що ви кликали людей до незалежності, і що вона нам дала. Ваші аргументи на таке питання.
Володимир Філенко: Не можна досягнути злету, бувши невільним, бувши у складі імперії. Тепер нам ні на кого кивати. Ми у своїй країні. Ми маємо шанс творити. Чи скористаємося ми викликами, які стоять перед нами? Буде складно, але у нас є вже своя національна держава. Є Україна. За неї поклали голови сотні кращих синів і дочок.
Андрій Куликов: Чому не вижили, переформатувалися, розпалися політичні об’єднання, в яких ви брали участь?
Володимир Філенко: Це були проблеми росту. Молода держава була: брак досвіду та політкультури. Це стосується не лише політиків, а й українського суспільства в цілому. Це були ідеологічні партії. Тривав пошук ідеї, однодумців.
Андрій Куликов: Свого часу медіа відзначали, що ви єдиний україномовний депутат з Харківщини. Що для вас українська мова, українськість?
Володимир Філенко: Уточню, що були ще колеги-земляки, які чудово говорили українською. У мене було українське село, школа. Моя родина та я у дитинстві носили вишиті сорочки. Нас обмежували, щоправда, в інформації, виховували як Homo Sovieticus. Мій світогляд змінився після горбачовської «перебудови».
Повністю програму слухайте в аудіофайлі
Підтримуйте Громадське радіо на Patreon, а також встановлюйте наш додаток:
якщо у вас Android
якщо у вас iOS