Громадське радіо
Журналістка Леся Іванова отримала нагороду в номінації «Найкраще подання резонансного матеріалу» за матеріал до проекту «Наші гроші»: Бронедрузі. Як команда Порошенка заробляє на оборонці».
Більше про матеріал вона сама розповіла в ефірі Громадського радіо:
«Це було розслідування в досить складній для мене сфері – оборонка. Стосувалося воно підприємств Укроборонпрому – кількох бронетанкових заводів. А суть була досить проста: бронетанкові заводи ремонтують бронетанкову техніку, для цього їм потрібні деталі, які десь потрібно взяти. От тут і постало питання: а звідки вони беруться?
Справа була в тому, що цю історію до нас почала розслідувати прокуратура, але ми помітили, що якраз прокуратура двічі «похоронила» свої розслідування. Коли щось «хорониться», ти розумієш, що це не просто так, а тому що хтось дуже не хоче, щоб про щось говорили, дізнавалися про конкретні прізвища, назви, події. Саме так було і в цьому випадку.
Ми протягли цей ланцюжок трохи далі, ніж прокуратура. Виявилося, що мала місце така схема: бронетанкові заводи закуповували деталі у фірми, яка по ланцюжку нібито закуповувала їх у «фіктарів». Гроші по ланцюжку змивалися в обнал, а звідки ці деталі бралися (якщо вони взагалі існували в природі), було незрозуміло.
Ми з’ясували, що фірма й організатори цієї оборудки напряму причетні не просто до оточення самого Укроборонпрому, а до президента, його друзів. Ми вийшли на найвищі щаблі і Оборонпрому, і керівництва держави.
Розслідування мало досить цікаве продовження. Оборонпром почав переконувати нас, що ми наплутали, не так зрозуміли, взагалі – це велика помилка, деталі були й в них все добре. Нас запросили на один із бронетанкових заводів, щоб показати, що в них все «окей». Але вийшло все навпаки, тому що виявилося, що деталей показати немає – нібито все закінчилося, документів на них немає, оригінал документації – амбарна книга, писана від руки. На питання: «Так а звідки ці деталі були, якщо були?», ми витягли з керівництва бронетанкового заводу наступний факт. Наша історія відбувалася в 2015 році, до 2014 їх закуповували в Росії, тільки пробувати виробляти в Україні почали в 2016-17. По суті, вони визнали, що легально звідкілясь взятися в Україні, окрім як із-за порєбріка, вони не могли.
Чому ця тема була складною, але чому ми за неї беремося і я наголошую на тому, що журналісти повинні за неї братися? Так, ця тема складна психологічно. З одного боку ти чуєш: «Не лізьте в ці схеми, тому що в нас війна, тут все дуже неоднозначно, а нам треба! Це ж війна, нам потрібно. І або так, або ніяк». З іншого боку останнім часом ми чуємо навіть прямі погрози, програма «Схеми» «Радіо Свобода» мала пряму погрозу від Пашинського, коли він їм сказав: якщо ви нам зірвете ці контракти ланцюжком із Росії, це буде підрив обороноздатності. По суті – погроза журналістам кримінальною статтею. Але ми розуміємо, що ця ситуація «або так, або ніяк» існує тільки тому, що з неї мають дуже конкретну вигоду дуже конкретні люди нагорі оборонки і керівництва держави.
Я дуже рада, що мені й моїм колегам ні ці поради «будь ласка, не лізьте», ні прямі погрози від чиновників не перешкоджають і не зупиняють в тому, щоб надалі працювати. Ніхто не знає, скільки продовжуватиметься війна, але ми прекрасно розуміємо: скільки вона буде продовжуватися, стільки снуватиме ця ситуація, тому що конкретним людям це дуже вигідно в конкретних сумах. Ми як журналісти не маємо права про це мовчати і боятися про це говорити, а люди як громадяни не мають права про це не слухати і не вникати».
Слухайте повну версію розмови в доданому звуковому файлі. Також одна з організаторок конкурсу Катерина М’яснікова телефоном більше розповіла Громадському радіо про переможців «Честі професії».