Андрій Бондар: Цей вердикт Нобелівського комітету дуже дивний. Це свідчить про те, що змінюються формати Нобелівської премії. І слава Богу, що вони не стоять на місці і премію не дають виключно авторам художньої літератури. Хоча були вже прецеденти. Колись премію дали Черчілю за мемуари, а минулого року її отримала Світлана Алєксієвич.
Ділан це фігура поп культури, поп музики. І уявити західну музику з кінця 60-х до наших днів без Ділана дуже важко. Він дуже сильно олюднив пісню, демократизував її. З іншого боку він поєднав багато традицій: європейську, американську, кантрі, блюз. У нього вийшло щось своє. Цю фігуру можна порівнювати з Леонардом Коеном, Елвісом Преслі, Девідом Боуї.
Нобель для нього – це Нобель для тієї частини культури, яку слухає велика кількість людей, не лише якийсь сегмент, обмежений літературними можливостями. Поп музика отримала в особі Ділана високу оцінку.
Ірина Славінська: Але тексти для пісень можна вважати поезією? У вердикті Нобелівського комітету є про це, про поетичність.
Андрій Бондар: Ну це й зрозуміло. Ділан поет. Він серед поціновувачів музики знаний як поет. І згадують його, передусім через те, що він приніс у текстову культуру поп музики.
Ірина Славінська: А чому цей лауреат викликає таку реакцію серед української літературної спільноти?
Андрій Бондар: Нам варто було би на цю тему взагалі мовчати бо ще навіть на одного Нобелівського лауреата не спромоглися. Кому ми вже там можемо дорікати?
Навпаки, я думаю, що це дуже добре. Нобелівський комітет не стоїть на місці. Іноді здається, що вони ламають якісь шаблони, що це криза і раптом вони беруть і виходять з неї у такий спосіб. Нема з чого сміятися. Я думаю в українській літературі не було взагалі такого поета, як Боб Ділан, не було такого впливу на поезію і на світ музики, який здійснив цей пілігрим з гітарою. Я абсолютно схвалюю цей вибір Нобелівського комітету.
Поет і боєць АТО Микола Байдюк читав свої переклади текстів Боба Ділана у ефірі Громадського радіо