Новий музей про «внутрішній Луганськ»

Громадський і культурний діяч, Ярослав Мінкін працює над створенням віртуального музею Луганська, для того, щоб зберегти унікальний культурний пласт свого міста. Одним з цінних надбань майбутнього музею стане останнє інтерв’ю Олексія Бритюка, записане за кілька днів до його смерті. 

Ольга Веснянка: Ви до нас сьогодні звідки приїхали?

Ярослав Мінкін: Я приїхав з Чернігова, де проходив миротворчий проект, який об’єднує активістів з Росії і  України. Зокрема, ми мали закриту зустріч, на якій поговорили з людьми з Росії на тему розбудови миру. Це правозахисна молодь.

Ольга Веснянка: Представники правозахисної молоді Чернігова якраз нещодавно були у нас в ефірі. Що з культурного життя Луганська увійде у віртуальний музей Луганська, над яким ви працюєте?

Ярослав Мінкін: Ми працюємо над створенням луганського музею, бо зрозуміли, що фактично цілий пласт з життя Луганська ніким не зафіксований.

Проект «Luhansk’s ART & FACTS – Збереження культурної спадщини Донбасу» реалізується у рамках співпраці між Goethe-Institut Ukraine та Молодіжною організацією СТАН STAN art group за підтримки Міністерства іноземних справ Федеративної Республіки Німеччина та при дружній підтримці FHXB Friedrichshain-Kreuzberg Museum в Берліні.

Ми збираємось помістити в цей музей витвори мистецтва, які були зроблені в період з 2004 року, від початку Помаранчевої революції, до конфлікту 2013 року. Це будуть видатні постаті Луганська, які були активні у громадському секторі та у мистецькому середовищі у той час. Це будуть і певні локації, де відбувалися події, і громадські рухи, які існували в той час.

Ольга Веснянка: А де цей музей все ж таки буде зосереджений?

Ярослав Мінкін: Зараз Луганська як такого не існує, тому це так званий внутрішній Луганськ.

Ірина Соломко: А він є цей внутрішній Луганськ? Наскільки сильне луганське земляцтво?

Ярослав Мінкін: Нещодавно на церемонії поховання одного з ключових громадських діячів Луганська, Олексія Бритюка, ми домовилися одразу після звільнення міста одну з вулиць перейменувати на його честь.

Ми створюємо цей віртуальний музей, бо насправді не можемо його зробити фізичним наразі. Ми працюємо над ним не лише для українського середовища, не лише для луганчан. Нам дуже важливо, щоб українська спільнота могла побачити, що на Донбасі, і в Луганську зокрема, існувало і культурне життя, і громадянське суспільство. Ми маємо зафіксувати цей факт, адже зараз ми знаходимося у внутрішній еміграції.

Ірина Соломко: А ви це відчуваєте саме як еміграцію? 

Ярослав Мінкін: З точки зору культурного феномену, так. Луганськ у культурному аспекті завжди був закритим містом. І шкода, що вже ніколи не зможуть зібратися разом ті музиканти, літератори, які були у мирний час у місті. Це був окремий культурний пласт, і він зник.

Ірина Соломко: А чому він був закритий?

Ярослав Мінкін: Такий феномен вперше помітив Юрко Покальчук, який випадково приїхав у Луганськ зі своєю книжкою. І він сказав, що дійсно ви знаходитесь на острові.

В принципі, оця острівна культура існує і в інших регіонах України. Є культурні центри, а є й культурна периферія, де люди спілкуються між собою, створюють свій культурний проект, який, на жаль, не доходить до широкого загалу. І Луганськ не був би у фокусі зараз, якби не ці трагічні події і наше бажання довести існування там культурного життя.

Ольга Веснянка: І все ж таки, де ви плануєте будувати платформу для музею? І всі артефакти — це будуть відео, інтерв’ю, фото, тексти?

Ярослав Мінкін: Як звичайний музей, по-перше, ми звісно ж потребуємо архів, куди б ми могли все складати. Це і відеопередачі, і фото, і коментарі, і публікації, і спогади свідків. Медіатека буде лише вершиною цього айсбергу. І окремо буде створена віртуальна платформа, веб-сайт, на якому будуть відбуватися певні виставки, на яких ми плануємо розміщати ці артефакти.

Ольга Веснянка: Хочу також згадати про Олексія Бритюка. Він пішов з життя 25 червня цього року в реанімаційному відділенні однієї з краківських лікарень. Оксана Свищ записала з ним інтрев’ю за кілька днів до його смерті. Можливо, це інтерв’ю, і було створено якраз для такого архіву. Розкажіть, як прощались з Олексієм, ким він для вас є?

Ярослав Мінкін: Дійсно. Це інтерв’ю є прикладом того, що потрібно зберігати. Це дуже важливо, як пам’ять про  активних громадських діячів проєвропейських поглядів. Олексій перш за все був археологом, він дуже серйозно ставився до збереження історії і був одним з небагатьох лідерів, який спробував об’єднати як праві сили, так і правозахисну ліберальну тусовку.

Ольга Веснянка: З ним прощалися сьогодні у Києві, так?

Ярослав Мінкін: Він прожив більшу частину життя у Луганську, емігрував в Литву, помер в Кракові, а похований 30 червня в Києві. Більше 60 людей прийшли з ним попрощатися. Це були луганці, журналісти, громадські діячі, які пам’ятають його ще за тих часів. Олексій дуже багато давав як вчитель. Він фактично виховав одне з поколінь громадських діячів Луганщини.

Ольга Веснянка: Світла пам’ять Олексію Бритюку. Скільки років йому було, коли його не стало?

Ярослав Мінкін: 46 років. Він був ще молодим чоловіком. А за останній рік Олексій вивчив дві мови: литовську і польську.

Ольга Веснянка: В останньому інтерв’ю з Олексієм Бритюком, записаному Оксаною Свищ, археолог і громадський діяч проводить роботу над помилками та згадує найяскравіші моменти в житті міста Луганськ.