«Українські медіа своєю роботою, як криве дзеркало, віддзеркалюють стереотипи, що існують в суспільстві. Наприклад, 80% експертних коментарів ЗМІ беруть у чоловіків. Чомусь у жінок запитують лише про моду та дітей. Жінок в Україні є 53%, але 70% героїв матеріалів у ЗМІ – це чоловіки»: говорить Оксана Романюк і нагадує, що 90% матеріалів про жінок-депутаток не стосуються їхньої політичної роботи: «Натомість медіа пишуть про їхні вишиванки та сумочки», – додає експертка. «Робота жінок-радниць в уряді висвітлювалась як робота зірок – наприклад, робота Еки Згуладзе часто оцінюється з точки зору зовнішності»: додає Оксана Романюк.
Чи мають жінки-кандидатки на місцевому рівні доступ до медіа? Оксана Романюк зауважує, що мають, але лише в тому випадку, якщо їх висуває партія. «Журналісти мало уваги приділяють жінкам-кандидаткам, водночас виборці голові голосувати зі жінок. Виходить, що ЗМІ відтворюють стереотипи, а не занурюються в те, що хоче чути суспільство»: вважає експертка.
Ірина Славінська: В сьогоднішній розмові поговоримо про жінку в українських ЗМІ. У нас в гостях — Оксана Романюк, виконавча директорка Інституту Масової інформації. Я з захватом пригадую дослідження минулого року того, як зображаються жінки в українських ЗМІ. Згадаємо і це, і тему висвітлювання роботу жінок у політиці. Що тут важливого можна помітити?
Оксана Романюк: Насправді, це дослідження і для нас стало несподіванкою. Тому що ми не помічаємо того, що наші ЗМІ підсилюють стереотипи, які існують у суспільстві.
Ірина Славінська: Давайте одразу стереотипи називати.
Оксана Романюк: Наприклад, місце жінки на кухні, вона повинна займатися тільки кухнею та дітьми. Як виявилось, наші ЗМІ 80% експертних коментарів, про економіку, політику, соціальні проблеми, беруть у чоловіків. Жінок не питають про безробіття, наприклад, а про моду, дітей. Але жінки становлять 53% населення, але 70% героїв матеріалів у ЗМІ — це чоловіки. Жінки фігурували переважно в матеріалах про моду, здоров’я, освіту, плітки. А політика та економіка — чоловікам. Нещодавно ми робили зріз про те, як висвітлюється політика в країні, наприклад, діяльність парламенту. Ми побачили, що лише кожен 10 матеріал, присвячений жінці-політику, висвітлює її законодавчу діяльність. Тобто 90% матеріалів про жінок-політикинь не про те, що вони роблять, а про те, в яких сукнях ходять до парламенту.
Лариса Денисенко: Пригадай, коли тільки були проведені вибори, кілька телевізійних каналів опитували людей, хто найсексуальніша жінка-депутатка? Коли ставити спочатку питання: люди прийшли до влади, переважну більшість яких суспільство не знає, а ЗМІ звертають увагу…
Оксана Романюк: У нас дуже якісні жінки-експертки в парламенті. І Оксана Сироїд, Ганна Гопко, Світлана Заліщук. Вони не фігурують. На жаль, наші ЗМІ не висвітлюють роботу жінок-політиків. Але це стандарти професійної журналістики. Є навіть спеціальна резолюція ПАСЕ, яка каже, що гендерній баланс є ключовим у отриманні свободи слова у професійній журналістиці. Саме досягнення рівності чоловіків та жінок є передумовою практичної реалізації демократії. Якщо буде баланс висвітлювання чоловіків та жінок у ЗМІ, буде баланс захисту прав людини у суспільстві. Наприклад, у 1979 році у Європейському парламенті було, здається, 16% жінок. Вони почали працювати з темою, стереотипами, зараз там 36% жінок. Я не кажу вже, що в розвинутих країнах у 50% жінок у парламенті.
Ірина Славінська: Чи медіа в Україні можуть бути тим ресурсом, що може спрацювати, наприклад, на рівні нещодавно вписаної вимоги щодо квотування участі жінок у прохідній частині списку?
Оксана Романюк: Абсолютна впевнена в тому, що ЗМІ відіграють ключову роль у підсиленні ролі жінок у суспільстві. Щоб жінки пішли балотуватись, щоб їх позиція набула ваги, щоб вони стали більше впевненими, ЗМІ повинні показувати, чи є такі жінки. Якщо якась дівчинка прочитає, що є жінка-науковець, жінка-політикиня, жінка-експертка, і у неї все нормально з особистим життям, вона успішна, дівчинка не буде боятись йти цим шляхом. Не потрібно накладати ліміти на свою особистість.
Дзвінок: Жінок у нас завжди ставили нижче, по зарплаті, наприклад. Але жінка не повинна йти в політику, працювати тоді, коли їй треба народжувати.
Дзвінок: У нас жінка — безправна людина. Вона виходить заміж і втрачає навіть прізвище.
Оксана Романюк: Було цікаво почути думки. Ми звикли змішувати біологічну роль жінки і ту роль, яку вона виконує у суспільстві. Є купа прикладів успішних жінок, які народжують дітей і роблять кар’єру. У Ірини Геращенко троє дітей, і двох вона народила, коли була депутаткою.
Ірина Славінська: Це мені нагадало історію, що поміж депутатками ВРУ є певний консенсусу, щоб пролобіювати рішення регламентного комітету, якій би дозволяв приходити до парламенту з дітьми.
Оксана Романюк: В парламент не можна прийти з дітьми. Це абсолютна правда.
Ірина Славінська: Можливо, зараз є можливості для невеликих змін. До речі, цікава думка слухачки, яка критично ставиться до роботи жінок у політиці.
Оксана Романюк: Носіями гендерних стереотипів є не тільки чоловіки, але й все суспільство, й самі жінки. Жінки самі дискриминують жінок. Щоб вирішити ці гендерні стереотипи, нам потрібні не тільки сильні жінки, нам потрібні й сильні чоловіки, як наш слухач. Тільки сильні чоловіки можуть поступитися своїми привілеями, можуть допомогти жінкам, наприклад, з декретом, розділити обов’язки. Це може зробити тільки сильні особистості.
Лариса Денисенко: Наприклад, дозволивши залишити своє дівоче прізвище. Наша слухачка не довіряє молодим жінкам на державних посадах
Ірина Славінська: І це не тільки сексізм, а й ейджизм — дискримінація за віком.
Лариса Денисенко: Я розумію, чому він частково виникає. Люди виховувались в концепті радянської медицині, освіти, де жінку, що народжує у 25 називали «старородящей». Зараз і далеко за 40 можна народжувати, і це не заважає людині. Більше того, дитина є стимулом для того, щоб жінка розвивалась.
Оксана Романюк: І це знову питання до наших ЗМІ. Якщо б вони показували це в своїх матеріалах, якщо б жінки фігурували в якості експертом, суспільство б отримало сигнал, і жінки були б більш впевненими. Була б довіра суспільства, і це також сприяло б розвитку суспільства у країні.
Ірина Славінська: Мені хотілось би продовжити розмову з основної теми: про особливості висвітлення діяльності жінок-політикинь в українських медіа. Якщо подивитись на ситуацію з висвітленням жінок у міністерствах, чимало жінок на посадах заступників, міністрів. Але я бачу, що Оксана Романюк хитає головою.
Оксана Романюк: Зовсім мало висвітлюють. Насправді. Висвітлюють не роботу в якості експертом, а в якості зірок. Їх висвітлюють, бо вони медійні персони. Наприклад, Ека Згуладзе в багатьох матеріалах висвітлюється і часто оцінюється з точки зору зовнішності.
Лариса Денисенко: Це більше тяжіння до компліментарної подачі інформації чи то стереотипи? Про чоловіків так не говорять.
Дзвінок: Правильно говорите, жінок повинно бути більше у парламенті. Але бувають і інші випадки. Наприклад, при розлученні дітей частіше віддають жінкам. Чому так?
Лариса Денисенко: Не можу не прокоментувати, бо це моя професійна юридична діяльність. Власне, це теж стереотипи суспільства, що судді приймають бік жінки, і чоловіки своєю поведінкою у суді не демонструють бажання виховувати дитину та відповідати за неї. Тому жінка традиційно, це і реалії судової системи і нашого суспільства, приймала на себе ці ризики та відповідальність за дитину.
Ірина Славінська: 25 жовтня відбудуться місцеві вибори. Чи мають жінки-кандидатки на місцевому рівні доступ до медіа?
Оксана Романюк: Мають, але лише в тому випадку, якщо їх висуває партія. Журналісти мало уваги приділяють жінкам-кандидаткам, водночас виборці готові голосувати за жінок. Пригадую дослідження Фонду демократичних ініціатив з питанням, чи готові ви, щоб жінка очолювала Україну. Для них самих було відкриттям, що переважна більшість респондентів відповіла, що не бачить в цьому проблеми. Виходить, що ЗМІ відтворюють стереотипи, а не занурюються в те, що хоче чути суспільство. Якби вони працювали більш аналітично, більш професійно, то можливо, що суспільство б краще реагувало, і політика була б якіснішою. А згодом, і життя в країні. Тому тут велике питання до професіоналізму журналістів, до редакцій. Я думаю, що це питання потрібно на трьох рівнях вирішувати: піднімати це питання публічно, дискутувати з тим, щоб журналісти на особистому рівні шукали жінок-експерток. Крім того, на рівні редакцій у політику редакційну це питання. Вмикаєш наші телеканали і там бачимо тільки парад костюмів. Не залучають жінок.
Ірина Славінська: Крім сільського господарства та інші соціальні речі.
Оксана Романюк: Третій рівень — це середовище. Робота журналістських організацій, має бути саморегуляція. На жаль, у нас проспілковий рух дуже слабкий в Україні. Це можуть бути громадські, волонтерські ініціативи. Зрештою, самі жінки повинні мати більш активну позицію. Наприклад, частіше писати блоги, тоді журналісти побачать, будуть брати коментарі. Чоловіки більш впевнені в себе. Це теж освіта, виховання, середовище.
