Пісні кобзарів в АТО такі ж актуальні, як і 400 років тому, — бандурист Микола Товкайло

Ірина Славінська: Цех кобзарів – це як?

Микола Товкайло: Це громадське об’єднання, яке хоче зберегти кобзарську традицію. Ми переймаємо ту назву, якою користувалися кобзарі. Часто вони називалися братствами чи цехами.

Ірина Славінська: Слово «цех» відсилає нас до ремесла. Те, що роблять кобзарі – це ремесло чи мистецтво?

Микола Товкайло: Це ремесло і мистецтво.

Ірина Славінська: Чи статус ремісника не принижує статус митця?

Микола Товкайло: Ну, це професія. Називайте, як завгодно. Були цехи ремісників, а були цехи музикантів. Були і кобзарські цехи. Це не має відношення до виробництва, хоча ми виробляємо інструменти на замовлення.

Василь Шандро: Що трапилося із кобзарською традицією у ХХ столітті і чому виникла небезпека зникнення цього культурного явища?

Микола Товкайло: Важко сказати, коли виникло саме кобзарство, як явище. Науковці кажуть, що кобзарі виростають з давньоруської традиції князівських часів. Саме кобзарство згадується наприкінці ХV сторіччя. Це явище проіснувало до кінця 20-их років. Тоді це явище знищували. І самих кобзарів і інструменти.

Ірина Славінська: Наскільки на традиції кобзарів вплинуло «офіційно дозволене мистецтво» радянських часів? Чи багато довелося втратити?

Микола Товкайло: Коли говоримо про давніх кобзарів, то вони, об’єднуючись у цехи, працювали, як автономні організації на добровільних засадах. Вони були незалежні і тримали свою традицію, відстоювали філософські погляди. Вони не були переможені. Звичайно, суспільство впливало. Наприклад, російська влада переслідувала кобзарство. Ці переслідування були доволі м’які, бо коли прийшли комуністи, то вони все винищили.

На початку ХХ століття в Україні наша українська музична інтелігенція почала замислюватися над тим, що можна забрати бандуру з середовища кобзарів і зробити з неї загальноєвропейський інструмент. Ось у мене старосвітська бандура. Тоді почалися спроби перетворити цю бандуру на універсальний інструмент. Народна бандура не є хроматична, це скоріше діатонічний інструмент. На ньому творилася українська музика, а академічна бандура (це той інструмент, який врешті решт вдалося витворити) – це повністю хроматизований академічний інструмент. Тоді відбулася несправедливість – нову академічну бандуру теж назвали бандура.

Поясню простіше: був загальноєвропейський інструмент клавесин, на його базі виникло фортепіано. Це інструменти, які виростають одне з одного, проте фортепіано отримало нову назву.

 Василь Шандро: Що найпоширеніше виконується на вашому інструменті?

Микола Товкайло: Ми намагаємося притримуватися традиційного репертуару. Традиційний репертуар кобзаря – це український давній епос і релігійні духовні твори, які виконуються поза церквою. Чому так? Решту співають усі.

Традиційний репертуар кобзаря – це український давній епос і релігійні духовні твори, які виконуються поза церквою. Чому так? Решту співають усі.

Завдання кобзарів – нести цю давню традицію.

Ірина Славінська: Кобзарі були активно присутні на Майдані, їздили в АТО. Що можете розказати про цю активність?

Микола Товкайло: На Майдані ми майже усі брали участь у цих подіях. Як це виглядало? Були імпровізовані концерти у КМДА, в Українському домі, на центральній сцені на Майдані.

Василь Шандро: Як кияни ставилися до цієї музики?

Микола Товкайло: Коли звучить оця бандура і ця мелодика, то вона діє прямо на емоції і на серце. Це зачіпає глибинні струни українця, навіть, коли він не усвідомлює.

Моя ліра на війні — така ж зброя, як і вогнепальна, — лірник Ярема

Василь Шандро: Наскільки актуальним ваш репертуар є для фронту?

Микола Товкайло: На війні воювало кілька наших хлопців, і ще кілька зараз воюють. В старому козацькому війську також були кобзарі. Коли співають пісню про Супруна, то згадують Савур-могилу і такі ж події. Зараз теж Савур-могила згадується. І взагалі, війна з москалями не вчора почалася.

Війна з москалями за Донбас почалася більше, ніж 400 років тому. Перші бої, а це 1580 рокі, були саме за Донбас.

Ірина Славінська: Чи це загальноукраїнська культура? Чи є райони, де її не було?

Микола Товкайло: Ні. Це загальноукраїнська культура. Коли говоримо в історичному аспекті, то слід розуміти чому Україна така єдина етнічно? Бо в ХVII-XVIII сторіччі відбувався величезний міграційний процес. Переміщення відбувалося з правого на лівий берег. Тоді частково була освоєна Луганська, Харківська, Сумська, Донецька область.

Василь Шандро: Сьогодні відбувся вечір пам’яті Миколи Будника. Розкажіть про нього і про ці зустрічі.

Микола Товкайло: Так склалося, що ми вже 10 чи 11 раз проводимо вечори пам’яті Бутника у Будинку вчителя. Люди ходять, інтерес не вщухає.