Погрози праворадикалів зіграли на користь Маршу рівності, — Зорян Кісь

Про те, як пройшов Марш рівності і які плани на наступний рік, розповідають його співорганізатори Руслана Панухник та Зорян Кісь.

Ольга Веснянка: Які враження від цього дня?

Руслана Панухник: Враження позитивні, все пройшло так, як ми планували, і це перший марш рівності, який пройшов чітко по плану. Ми дуже вдячні Національній поліції, київській владі і всім людям, які прийшли на марш.

Василина Думан: Але  непорозуміння з поліцією були?

Руслана Панухник: Були проблеми із допуском людей на акцію. Там було 4 входи, і чомусь не всім поліцейським були роздані однакові інструкції, тож від бульвару Шевченка було легше потрапити, ніж від площі Льва Толстого.

Зорян Кісь: Поліція затримала кілька десятків людей, в основному тих, хто намагався напасти на Марш рівності. Відомо про двох людей, затриманих на пунктах пропуску — вони обоє бородаті. Чому так сталося, ми ще будемо обговорювати із поліцією.

Ольга Веснянка: Хто взяв участь у Марші?

Зорян Кісь: Це не був гей-парад, це не була хода ЛГБТ. Це була демонстрація за права людини і за рівність для усіх. Ми вигукували усім знайомі гасла «Права людини — понад усе», «Усі різні — усі рівні». І справді, прийшли надзвичайно різні люди.

Прийшло кілька людей на візках і кілька людей, які втратили кінцівки в бойових діях. Було кілька сімей із дітьми, і це дуже сміливі люди: вони не побоялися появитися на фото, незважаючи на те, яке у нас гомофобне суспільство, і вони не побоялися міфів про пропаганду — нібито якщо вони приведуть дітей, то вони виростуть геями і лесбійками.

Ольга Веснянка: Вчора в ефірі був соціолог Віталій Юрасов, який розказав про соціологічне дослідження, яке показало, що жінки толерантніші до гомосексуальних людей. Ви це спостерігаєте у повсякденному житті?

Руслана Панухник: Напевно, так. Щодо учасників маршу — я не дивилася, хто був серед них.

Зорян Кісь: Я потім побачив по фото, що були люди обох статей і різного віку. Мені дуже сподобався коментар цього чоловіка старшого віку, який сказав, що якби не ці заяви праворадикалів, він би не прийшов.

Руслана Панухник: На насильство українці виходять на вулиці і кажуть «ні».

Ольга Веснянка: Які у вас враження від роботи поліції?

Зорян Кісь: Я приємно шокований, попри невеликі інциденти. Робота поліції була близькою до ідеалу. Це кардинально відрізнялося від того, як поліція працювала раніше. Минулого року поліція дозволяла собі не тільки зневажливі погляди й усмішки, а й репліки. Цього року такого не було.

Василина Думан: Що стало для вас несподіванкою?

Зорян Кісь: Ми не очікували такої кількості людей. Нас прийшло півтори, а може й дві тисячі людей, і з одного боку, це велика радість, а з іншого — я ще досі не відійшов від відчуття відповідальності, бо могло статися різне.

Ольга Веснянка: Чи є у суспільстві люди, які бояться сказати про свою гомосексуальність?

Зорян Кісь: Я впевнений, що такі люди є, і чим вищий у них статус, тим більше вони бояться говорити про свою гомосексуальніст. У США було кілька історій, коли високопоставлені ультраконсервативні республіканці виявлялися геями. Спільнота досить жорстко із ними поводилася.

Це називається аутінг — це коли без згоди особи повідомляється про її орієнтацію, якщо вона діє на шкоду ЛГБТ-спільноти. В Україні спільнота має етичний принцип не робити аутінг нікому, тому що це приватна справа кожного.

У Києві багато прихованих гомосексуальних людей, які критикують нас, мовляв, якби ми не провокували нікого, а жили у своєму гетто, то все було б добре.

Але ж Майдан підтримувало меншість — десь 10-15%, і те саме із ЛГБТ-спільнотою — вона відображає українське суспільство, і, може, 10-15% бореться за свої права.

Василина Думан: Що ви плануєте на наступний рік?

Руслана Панухник: Ми хочемо більшого. Вже скоро почнемо планувати наступний прайд, щоб зробити його яскравішим і насиченішим

Ольга Веснянка: Яка була мета заходу? Про що нагадують суспільству люди, які підтримують рівність гомосексуальних людей?

Руслана Панухник: Марш рівності, як і КиївПрайд, мають на меті підняти питання, які турбують учасників ЛГБТ-спільноти. Цього року основною темою була безпека. Минулий рік показав, що ЛГБТ-спільнота не почувається у безпеці взагалі.

Показовим є те, що нападники на Марш рівності минулого року не отримали відповідного покарання — 2 роки умовно. Це показує, що потрібне відповідне законодавство про злочини на ґрунті ненависті і правозастосовча практика щодо таких злочинів.

Такі прецеденти лише підштовхують радикально налаштованих людей.

Василина Думан: Минулого року на Прайді були молодики, які використовували знаки і символи нацистської Німеччини. В Україні діє закон про заборону не тільки комуністичної, а й нацистської символіки. Ви апелювали до цього закону при захисті потерпілих?

Зорян Кісь: Я думаю, що це дуже хороша ідея на майбутнє, бо ми бачимо, як використовується цей закон для утилізації радянської доби, але символи фашизму не переслідуються так жорстко, тому що у законі є тільки розпливчасті положення щодо цього.

Але проблема у тому, що суспільство не сприймає ці символи як ворожі. Є якась романтизація цих символів. І це не зовсім здорово.

Ольга Веснянка: Що ще непокоїть ЛГБТ-спільноти? Як їх дискримінують?

Зорян Кісь: Я назву дві речі: за українським законодавством, геям заборонено бути донором крові, тому що вважається, що геї є основними носіями ВІЛ. За статистикою, це не так, і до того ж сучасні технології дослідження крові виключають переливання крові зі СНІДом.

Друге — на одній з попередніх робіт мої колеги могли оформити медичні страховки своїм чоловікам чи жінкам, тоді як я своєму партнеру не міг цього зробити, тому що юридично ми один одному ніхто.