Погрози праворадикалів зіграли на користь Маршу рівності, — Зорян Кісь

Українці не люблять, коли їм погрожують, тож завдяки заявам радикально налаштованих осіб на Марш рівності прийшло навіть більше людей, ніж очікували організатори

Ведучі

Василина Думан,

Ольга Веснянка

Гостi

Руслана Панухник,

Зорян Кісь

https://media.blubrry.com/hromadska_hvylya/static.hromadske.radio/2016/06/hr_hh_2016-06-12_kis_panuhnik.mp3
https://media.blubrry.com/hromadska_hvylya/static.hromadske.radio/2016/06/hr_hh_2016-06-12_kis_panuhnik.mp3
Погрози праворадикалів зіграли на користь Маршу рівності, — Зорян Кісь
0:00
/
0:00

Про те, як пройшов Марш рівності і які плани на наступний рік, розповідають його співорганізатори Руслана Панухник та Зорян Кісь.

Ольга Веснянка: Які враження від цього дня?

Руслана Панухник: Враження позитивні, все пройшло так, як ми планували, і це перший марш рівності, який пройшов чітко по плану. Ми дуже вдячні Національній поліції, київській владі і всім людям, які прийшли на марш.

Василина Думан: Але  непорозуміння з поліцією були?

Руслана Панухник «Громадське радіо»

Руслана Панухник: Були проблеми із допуском людей на акцію. Там було 4 входи, і чомусь не всім поліцейським були роздані однакові інструкції, тож від бульвару Шевченка було легше потрапити, ніж від площі Льва Толстого.

Зорян Кісь: Поліція затримала кілька десятків людей, в основному тих, хто намагався напасти на Марш рівності. Відомо про двох людей, затриманих на пунктах пропуску — вони обоє бородаті. Чому так сталося, ми ще будемо обговорювати із поліцією.

Ольга Веснянка: Хто взяв участь у Марші?

Зорян Кісь: Це не був гей-парад, це не була хода ЛГБТ. Це була демонстрація за права людини і за рівність для усіх. Ми вигукували усім знайомі гасла «Права людини — понад усе», «Усі різні — усі рівні». І справді, прийшли надзвичайно різні люди.

Прийшло кілька людей на візках і кілька людей, які втратили кінцівки в бойових діях. Було кілька сімей із дітьми, і це дуже сміливі люди: вони не побоялися появитися на фото, незважаючи на те, яке у нас гомофобне суспільство, і вони не побоялися міфів про пропаганду — нібито якщо вони приведуть дітей, то вони виростуть геями і лесбійками.

Ольга Веснянка: Вчора в ефірі був соціолог Віталій Юрасов, який розказав про соціологічне дослідження, яке показало, що жінки толерантніші до гомосексуальних людей. Ви це спостерігаєте у повсякденному житті?

Руслана Панухник: Напевно, так. Щодо учасників маршу — я не дивилася, хто був серед них.

Зорян Кісь: Я потім побачив по фото, що були люди обох статей і різного віку. Мені дуже сподобався коментар цього чоловіка старшого віку, який сказав, що якби не ці заяви праворадикалів, він би не прийшов.

Руслана Панухник: На насильство українці виходять на вулиці і кажуть «ні».

Ольга Веснянка: Які у вас враження від роботи поліції?

Зорян Кісь: Я приємно шокований, попри невеликі інциденти. Робота поліції була близькою до ідеалу. Це кардинально відрізнялося від того, як поліція працювала раніше. Минулого року поліція дозволяла собі не тільки зневажливі погляди й усмішки, а й репліки. Цього року такого не було.

Василина Думан: Що стало для вас несподіванкою?

Зорян Кісь: Ми не очікували такої кількості людей. Нас прийшло півтори, а може й дві тисячі людей, і з одного боку, це велика радість, а з іншого — я ще досі не відійшов від відчуття відповідальності, бо могло статися різне.

Ольга Веснянка: Чи є у суспільстві люди, які бояться сказати про свою гомосексуальність?

Зорян Кісь: Я впевнений, що такі люди є, і чим вищий у них статус, тим більше вони бояться говорити про свою гомосексуальніст. У США було кілька історій, коли високопоставлені ультраконсервативні республіканці виявлялися геями. Спільнота досить жорстко із ними поводилася.

Це називається аутінг — це коли без згоди особи повідомляється про її орієнтацію, якщо вона діє на шкоду ЛГБТ-спільноти. В Україні спільнота має етичний принцип не робити аутінг нікому, тому що це приватна справа кожного.

У Києві багато прихованих гомосексуальних людей, які критикують нас, мовляв, якби ми не провокували нікого, а жили у своєму гетто, то все було б добре.

Але ж Майдан підтримувало меншість — десь 10-15%, і те саме із ЛГБТ-спільнотою — вона відображає українське суспільство, і, може, 10-15% бореться за свої права.

Василина Думан: Що ви плануєте на наступний рік?

Руслана Панухник: Ми хочемо більшого. Вже скоро почнемо планувати наступний прайд, щоб зробити його яскравішим і насиченішим

Ольга Веснянка: Яка була мета заходу? Про що нагадують суспільству люди, які підтримують рівність гомосексуальних людей?

Руслана Панухник: Марш рівності, як і КиївПрайд, мають на меті підняти питання, які турбують учасників ЛГБТ-спільноти. Цього року основною темою була безпека. Минулий рік показав, що ЛГБТ-спільнота не почувається у безпеці взагалі.

Показовим є те, що нападники на Марш рівності минулого року не отримали відповідного покарання — 2 роки умовно. Це показує, що потрібне відповідне законодавство про злочини на ґрунті ненависті і правозастосовча практика щодо таких злочинів.

Такі прецеденти лише підштовхують радикально налаштованих людей.

Василина Думан: Минулого року на Прайді були молодики, які використовували знаки і символи нацистської Німеччини. В Україні діє закон про заборону не тільки комуністичної, а й нацистської символіки. Ви апелювали до цього закону при захисті потерпілих?

Зорян Кісь: Я думаю, що це дуже хороша ідея на майбутнє, бо ми бачимо, як використовується цей закон для утилізації радянської доби, але символи фашизму не переслідуються так жорстко, тому що у законі є тільки розпливчасті положення щодо цього.

Але проблема у тому, що суспільство не сприймає ці символи як ворожі. Є якась романтизація цих символів. І це не зовсім здорово.

Ольга Веснянка: Що ще непокоїть ЛГБТ-спільноти? Як їх дискримінують?

Зорян Кісь: Я назву дві речі: за українським законодавством, геям заборонено бути донором крові, тому що вважається, що геї є основними носіями ВІЛ. За статистикою, це не так, і до того ж сучасні технології дослідження крові виключають переливання крові зі СНІДом.

Друге — на одній з попередніх робіт мої колеги могли оформити медичні страховки своїм чоловікам чи жінкам, тоді як я своєму партнеру не міг цього зробити, тому що юридично ми один одному ніхто.

За підтримки:

Громадська хвиля

Проект реалізується у рамках Польсько-Канадської Програми Підтримки Демократії, співфінансованої з програми польської співпраці на користь розвитку Міністерства закордонних справ Польщі та канадського Міністерства закордонних справ, торгівлі та розвитку (DFATD).

Громадська хвиля

Проект реалізується у партнерстві з Фондом «Освіта для демократії».