Постать Миколи Міхновського в Україні занадто ідеалізована, — історик

Гість програми Громадської хвилі історик Григорій Стариков.

Любомир Ференс: Пане Григорію, взагалі постать Миколи Міхновського, вона є досить визначною. Може пригадаємо, кілька слів скажемо про нього, чим він визначний. Чи можна сказати, що сучасні націоналістичні рухи, які є в Україні, є нащадками нащадками Миколи Міхновського?

Григорій Стариков: Я б , чесно кажучи, хотів згадати про власне біографію Міхновського, зробити кілька зауважень. Скажімо, чи Микола Міхновський ідеологом українського націоналізму? Любомир Ференс: От так скажем, чи він був таким правим як зараз?

Григорій Стариков: Ні, це зовсім інший контекст. «Правість» Міхновського це трохи інша річ. Міхновського вважати ідеологом українського націоналізму, на мій погляд, абсолютно не випадає. Людина більше дала не стільки ідеологію, скільки гасла. Найвідоміше: «Україна — для українців».

Євген Павлюковський: Але це цілком націоналістичне гасло.

Григорій Стариков: Але справа в тому, що навіть про час Міхновського якщо говорити, то варто говорити не про один якийсь загальний націоналістичний рух, а взагалі про «націоналізми» як такі. Скажімо, націоналізм Донцова, націоналізм Грушевського, націоналізм Петлюри, націоналізм Липинського. Ці концепції були світоглядно різні. Ці рухи поставали хаотично і такого консолідованого націоналістичного рух під час Міхновського не було. А чи є сучасні організації нащадками націоналізму Міхновського, то власне, наприклад «Азову» передував «Патріот України», одна по-перше з ідеологічних організацій, по-друге така, яка орієнтувалася та працювала з молоддю.

Любомир Ференс: Коли ми говоримо про націоналізм, то ми говоримо про «Патріоти України», тому що «Азов, як не прикро, перетворився у політичний проект до певної міри і тому, хоча вони і позиціонують себе як націоналісти за ідеологією, але вже ця ідеологічна гілка відійшла вже від них. От Микола Міхновський був ідеологом, який потім став політиком, тобто та сама трансформація відбулася?

Григорій Стариков: Міхновський, на мій погляд, не був ані політиком, ані ідеологом. Це людина, яка намагалася себе знайти і в ідеології, і в політиці. Про те, чи вдало, чи ні, на мій погляд, не вдало. Євген Павлюковський: Тобто ви говорите про заснування Революційної української партії, зокрема, як проект? Григорій Стариков: Революційна українська партія, скажімо, більше проект Дмитра Антоновича, а проект Міхновського, — це Українська народна партія. Відповідно з нею і пов’язують декалог Міхновського, тобто ті десять заповідей, за які його, до речі. найбільше і критикують.

Євген Павлюковський: Давайте от їх і пригадаємо.

Григорій Стариков: Найбільш проблемні з них, це 1, 2, 3 і 10. Перша каже про Україну від Карпат до Кавказу, при чому моноетнічно. Друга говорить, що «усі народи твої брати, окрім ляхів, мад’яр і жидів». Третя — «Україна — для українців». І десята крім всього іншого зазначає, щоб українець не брат жінки з-поміж не українців.