Гостя студії — Зоряна Черненко, головна експертка медичної групи Реанімаційного пакету реформ.
Ірина Соломко:Як ви оцінюєте Концепцію фінансування системи охорони здоров’я, яка була презентована заступником міністра Ігорем Перегінцем? Чи може вона стати першим кроком до цієї очікуваної суспільством реформи?
Зоряна Черненко: Суспільство хоче змін, але не готове їх переживати. Як на мене, повернення до формату концепції, а не закону — це крок назад та замилювання очей. Швидше за все, це пов’язано із тим, що таке соціально вразливе питання як питання охорони здоров’я політикам невигідне. Вони готові піаритись на цій сфері, але не готові щось робити.
Коли в Кабміні, парламенті починають говорити про проблеми охорони здоров’я, то маємо часті розмови про те, що для їх вирішення є профільне міністерство та комітет. Але якщо потрібно сказати, як і що робити, то кожен знає, як це зробити найкраще, бо кожен ходить до лікаря — усі прагнуть дати пораду.
У попередніх парламентах був досить сильний, незмінний склад комітету, який назбирав багато знань і міг більш системно та ґрунтовно вести дискусії та переконувати інших депутатів. Нинішній склад комітету не спроможний кваліфіковано пояснити іншим колегам аспекти реформування.
Коли йде мова про реформування, всі звертаються та посилаються на статтю 49 Конституції України. Коли писали конституції країн-членів Європейського Союзу та й інших країн, розуміли, що немає можливості профінансувати всю безкоштовну медицину. Трактувати цей аспект можна крізь призму міськбюджету — в рамках того, що може собі дозволити держава. Ми маємо витрачати кошти ефективно та контролювати їх.
Є багато економічних розрахунків, на що витрачаються кошти: 60-80% — на зарплатні, 11-15% — на комунальні видатки, на ліки — максимум 14%, на ремонт обладнання — 2%. Навіть, якщо ніхто в лікарню не прийде, вона все одно отримає 80% на зарплату і комунальні послуги. А ми хочемо, щоб ці гроші йшли на те, щоб пацієнтів лікували, щоб кошти спрямовувались туди, де надають медичну послугу.
Багато хворих не йдуть до лікарень, бо знають, що там із них здиратимуть гроші. Це припиниться. 68% звернень — це звернення до первинної ланки, до поліклінік. Якщо ми туди спрямуємо фінансування, зміниться ставлення до медицини, до свого здоров’я та до лікаря.
Стосовно питання фінансування, хочу звернути увагу на один із мінусів: є дуже багато описів, слів, обіцянок, як буде, і дуже мало розрахунків. Якби люди побачили, як це фінансово виглядатиме, та яку економічну вигоду матимуть лікарні, пацієнти та держава, було би більше розуміння.