Гість — юрист, правозахисник, голова компанії PROMO-LEX у Молдові Іон Маноле.
Іон Маноле: Сьогодні Придністров’я — це не конфлікт, це проблема. Ми так її називаємо. Це проблема із замороженим рішенням, тобто, ніхто не зацікавлений, щоб ця проблема, з якою ми стикаємось протягом останніх 30 років, була вирішена.
Така ситуація усім вигідна, окрім простих мешканців Придністровського регіону та жителів всієї Республіки Молдова. Як ви знаєте, Придністровський режим протягом десяти років мав доступ до митного штампу Республіки Молдова. Протягом цього часу, поки штамп був у їхніх руках, Придністров’я було відомо в Європі як «Економічна чорна діра контрабанди». Було дуже багато контрабандних схем товарів, які осідали по всій Європі, і в Україні в тому числі. У 2006 році Молдова позбавила Придністров’я доступу до цього штампу, тоді вони казали, що Молдова створює блокаду Придністровському регіону. Але потроху підприємства почали реєструватись у молдовських структурах, і операції з імпорту-експорту все одно ніби перевіряються молдовськими державними структурами.
Найбільш проблематична ситуація у тих населених пунктах, які межують з цим режимом або з територією, яку контролює цей режим. Є ситуації, коли (і це відбувається протягом багатьох років) представники силових структур лівобережжя, оці незаконні структури, приходять у цивільному на правий берег, тобто на територію, підконтрольну Кишиневу і викрадають людей. Вони забирають їх туди. Було багато таких випадків. Є навіть випадки, коли до викрадення причетні молдавська поліція або різні молдавські державні структури.
Вони викрадають тих, кого у чомусь підозрюють, наприклад. Або переслідують за політичними, скажімо так, мотивами. Це, наприклад, випадок із колишнім міністром, так званим міністром внутрішніх сил Придністров’я Кузьмічовим, а також колишнім співробітником місцевих структур у Бендерах Гервазюком та іншими. Але є випадки, коли вони і простих людей викрадають, щоб закрити кримінальні справи та відправити їх у тюрми.
Практично у всіх, навіть у «міліціонерів» із Придністров’я, у так званих прокурорів або «суддів», які виконують так звані закони на тій території — у всіх у них є громадянство Молдови. І у нас виникає дуже дивна ситуація, коли громадяни Молдови на території Республіки Молдова, а я нагадаю, що навіть Європейський Суд визнав, що всі порушення прав людини, які відбуваються на лівому березі Дністра, все одно відбуваються у Республіці Молдова і все одно у Молдови є позитивні зобов’язання підключатися всіма можливими мирними засобами та вирішувати або сприяти вирішенню проблем і захищати права людини. Цього немає. І є навіть така дивна ситуація, яку Кишинев ніяк не розглядає, а я повторюсь, що у всіх є громадянство Молдови, і на території Молдови вони порушують закон Молдови та права людини і все одно молдавські структури проти них жодних дій не застосовують.
В опитуваннях, які проводять різні соціологічні компанії,у нас у Молдові, питання і вся проблематика, яка стосується Придністров’я, посідає останні місця. Протягом багатьох років всім подобалось і всі так гучно говорили про те, що придністровський конфлікт і, як ми говоримо, придністровська проблема, найлегша, яку можна вирішити. Це з тих, які були тоді, до України, на просторі колишнього СРСР. Усе говорили, що цей конфлікт не у масах, тобто, не між людьми, а між елітами, так званими, елітами. Що стосується останніх років, виходить, що цей конфлікт зараз опускається. Це моя думка. Конфлікт опускається у маси, бо еліти кооперуються, еліти співпрацюють. Вони працюють разом. У них дуже великі можливості і різні схеми, якими вони користуються і доступ до різних схем, якими вони і роблять «чорні» гроші, а люди страждають.
У Придністров’ї є дуже багато хороших журналістів, але їм практично не дають працювати вільно. Ми помітили, що у Придністров’ї працюють у «білих рукавичках». Тобто, коли є якась людина або журналіст, вони намагаються застосувати м’яку силу, з ними проводять бесіди, пояснюють, що якщо він не заспокоїться, не буде виконувати їхні вимоги, дотримуватись їхніх правил, то, звичайно, проти нього, порушать кримінальну справу, він буде страждати, члени його родини і так далі і тому подібне.
Вони намагаються зробити так, щоб не було скандалів, щоб не було явних ситуацій, які демонструють, що вони там переслідують якихось людей, журналістів і так далі. Наведу ще приклад нашої організації. Ми працювали у Придністров’ї з 2004 року, ми виявляли справи, випадки порушення прав людини, очевидних таких, серйозних. Ми моніторили як могли ситуацію. Періодично ми виходили з різними звітами, з різними аналізами по ситуації. І, звісно, давали рекомендації щодо покращення ситуації. Проте у 2015 році проти нас порушили так звані кримінальні справи. І нас оголосили персонами нон-ґрата. І ми відтоді не можемо туди в’їхати. Природно, що для нас це проблема, адже тепер ми не маємо доступу до наших бенефіціарів, скажімо так. Зрештою, через 6 років з того моменту, ми дійшли висновку, що головна задача цієї дії — тримати нас подалі від цього регіону, від цієї території, робити так, щоб люди не могли знати свої права, робити так, щоб люди не знали, як захиститись і, тим більше, не дійти до Європейського Суду і вирішувати свою проблему через рішення цього міжнародного суду.
Повністю розмову слухайте у доданому аудіофайлі
Підтримуйте Громадське радіо на Patreon, а також встановлюйте наш додаток:
якщо у вас Android
якщо у вас iOS