Путін — жертва міфу про неіснування українського народу, — Олексій Панич

Василь Шандро: Справа Савченко — що це?

Олексій Панич: Я думаю, це ще одна велика поразка Путіна. Він останнім часом постійно робить невдалі інвестиції, усі проекти, за які він береться, валяться. Зрозуміло, що ставки дуже високі, Савченко має багато ваги, хоча в російських тюрмах є й інші українські в’язні, але Путін намагається виторгувати за неї побільше, аж до пониження санкцій.

Думаю, що в іміджевій площині він програє набагато більше, і він не виграє стільки, щоб це компенсувати. Подивіться, з якими архетипами він взявся грати. «Кохайтеся, чорнобриві, та не з москалями».

Протистояння Путін — Савченко так добре накладається на традиційну опозицію росіянин — грубий чоловік-насильник — і Україна, уособлена жінкою, яка тепер вже може за себе постояти. Це величезна іміджева поразка Путіна.

Тетяна Трощинська: Тобто це Путін не врахував?

Олексій Панич: У мене таке враження, що кремлівські лідери є жертвами власного міфу про неіснування українського народу. Вони так усім про це твердили, що самі у це повірили і не бачать українців окремим народом. Якщо вони побачать, надто багато у них не зійдеться кінців з кінцями.

Навіть за радянських часів не казали, що ми один народ. Казали, що братній народ, говорили про інтернаціоналізм, але щоб був інтернаціоналізм, потрібно, щоб були різні нації.Радянський проект потребував розбудови української нації, але в чітких межах.

Радянська політика, починаючи із 1920-х років, була постійним смиканням: не можна повністю знищити націю, але й не можна дати їй волю. Єдиний народ — це нещодавній винахід Кремля.

Василь Шандро: А це не є реабілітацією дорадянської концепції?

Олексій Панич: Якщо говорити про Російську імперію, то скоріше це повернення туди. Чому українська інтелігенція радянську владу спочатку сприйняла на ура? Тому що порівняно із царською культурною політикою, радянська влада у 20-х роках дала великий розвиток багатьом націям. Під кінець 20-х років почали нації утискати, у 30-ті роки були зовсім інші культурні настанови.

Тетяна Трощинська: Ви кажете, що це вже чергова поразка Путіна. Які ще у нього були поразки?

Олексій Панич: Я б сказав, стратегічна поразка у тому, що він загнаний історією у глухий кут. Він взявся за завдання, яке історично вирішити неможливо — зупинити подальший розпад Російської імперії.

Перший етап минув на початку ХІХ ст.. Другий етап — 1991 рік. І далі одразу Російська федерація почала в’їжджати в третій на Кавказі. І тоді знову почався розворот, і Путін прийшов, щоб все це зупинити. Але він зрозумів, що не можна зупинитися на статусі-кво.

Зупинити подальший розпад Російської імперії можна тільки одним шляхом: завойовувати втрачені території.

В останні дні було повідомлення, що рейтинг довіри до Путіна у Росії впав на 10%. Коли лідер ставить себе як авторитарного, він мусить постійно підживлювати свій авторитет. А чим його підживлювати, якщо успіхів нема? Рано чи пізно має дійти до того, до чого дійшло в Андерсена: всі побачать, що король голий.

Василь Шандро: Чим це загрожує світові? Можливо, Захід намагається утримати Росію вкупі, щоб усе те, що коїться всередині, не вилізло назовні?

Олексій Панич: Я б не хотів бути на місці західних лідерів зараз, бо це дуже важка дилема. Вони розуміють, що дуже небезпечно залишати Росію як мавпу із ядерною зброєю, яка перетворюється на стратегічну загрозу для людства, але так само небезпечно її швидко руйнувати, бо невідомо, до кого потрапить зброя.

Якщо вести до подальшої дезінтеграції Росії, кожен крок треба продумати, щоб, не дай Боже, не зірватися.

Василь Шандро: Вчора у світі був міжнародний день щастя. Наскільки матеріалізованим стало щастя?

Олексій Панич: Надія Савченко сидить у полоні. Вона відчуває величезну моральну підтримку, але все ж б’ється у дуже складних умовах. Чи може вона почуватися щасливою? Мені важко відповідати за неї.

Людина у дуже складній ситуації може почуватися щасливою. Чи почувалися щасливими люди, коли стояли під обстрілами на Майдані?

Коли людина щось хоче і отримує, вона задоволена. Коли вона отримує якусь найбільшу для себе цінність, коли вона на своєму місці, тоді вона щаслива. Архетипи до певної міри визначають наші уявлення про те, чого ми хочемо, на що орієнтуємося.

Один класичний рецепт щастя: бажайте того, чого ви не зможете втратити, коли здобудете. Батьківщина. Своя ідентичність. Цього ви не втратите навіть за обставин, коли все нематеріальне у вас можуть забрати.

Василь Шандро: Ви бачите набір нових ідей у суспільстві?

Олексій Панич: Довкола ідей, за які виходили на Майдан, є об’єднання досить великих сил у суспільстві. Це активна пасіонарна меншість, яка не дає суспільству повернутися у минуле. Ці ідеї зі скрипом-рипом починають втілюватися у життя.