Родини 58 останніх захисників ДАП познайомляться на вечорі їх пам'яті

Вечір пам’яті останніх захисників Донецького аеропорту, легендарних героїв-«кіборгів» буде проводитися 16 січня в Будинку офіцерів міста Києва. Він був  започаткований родинами загиблих, тому що рік тому, в січні 2015 року, велися найзапекліші бої і саме 16 січня тривав майже добу бій.

Василь Шандро:  Розкажіть про ініціативу «Вечір пам’яті останніх захисників ДАП «Легендарні герої-кіборги»».

Костянтин Вінніченко: Вечір пам’яті останніх захисників Донецького аеропорту, легендарних героїв-кіборгів буде проводитися завтра, 16 січня,  Будинку офіцерів міста Києва. Він був  започаткований родинами загиблих, тому що рік тому, в січні 2015 року, велися найзапекліші бої і саме 16 січня тривав майже добу бій.

Ми називаємо їх героями, але не знаємо в яких умовах вони вибороли собі це ім’я. 16 січня минулого року був двадцятиградусний мороз, не було води, їх травили газом, а вони прикривалися серветками, вогнище запалювати було заборонено.

Назва «кіборги» була започаткована сепаратистами у переговорах, які виклали в мережу. Протягом трьох місяців, як казали сепаратисти, «валили багато різної зброї», а там вони собі все живуть і живуть, то це, мабуть, не люди. Та завтра ми хочемо показати їх з іншої сторони, показати, що вони дуже великі люди.

У тих бойових діях загинуло 58 захисників аеропорту. На сьогоднішній день держава замало надає інформації про цих героїв та їх родини. Тому ми хочемо, щоб завтра, вперше за цей рік, об’єдналися всі родини загиблих героїв. Там вони зможуть познайомитися, бо вони цілий рік розмовляють між собою по телефону, але не мали можливості зустрітися в живу.

Головною нашою метою є зібрати матеріали про героїзм цих людей, які на сьогоднішній день мають родичі загиблих. Та не тільки про героїзм, але й матеріали про великі зради. Є дуже багато записів і етерів, коли хлопці говорять, що їм вже не має чим відстрілюватися. Їм тоді відповідають, що треба чекати ще кілька годин. На що хлопці відповідають, що їм-то й ховатися немає куди, але їм кажуть просто, що треба триматися. І бувають такі записи, де чути, як сепаратисти відкривають дуже великий вогонь, а хлопцям заборонено відповідати. Чому? Хлопці були віддані до кінця Україні і захищали її. І це дійсно приклад для всіх. Адже кожна людина на своєму місці повинна викладатися до останнього.

Василь Шандро: Чи ставилися запитання про «велику зраду», якщо ми говоримо про Донецький аеропорт, в певному правовому річищі?

Костянтин Вінніченко: Як я вже зазначив, що багато родичів загиблих мають важливі матеріали. Ми хочемо їх усі зібрати і систематизувати для того, щоб обґрунтовано висувати якісь докази. І дійсно, юридично продемонструвати результати нашої роботи — це перший крок. На сьогоднішній день ми маємо дуже багато загиблих хлопців, яких вже не повернеш, але заради їх пам’яті ми повинні знайти історичну правду.

Василь Шандро: Наскільки багато є матеріалів відзнятих з Донецького аеропорту?

Костянтин Вінніченко: Уявіть собі, захист Донецького аеропорту тривав 242 доби — це дуже велика тривалість. Було дуже багато запеклих боїв. По-друге, захищало багато різних батальйонів і бригад — це, відповідно, багато доль. І в кожного з них є дуже багато матеріалів та свідчень. Деякі  з них їх передали, деякі приїхали після демобілізації і привезли з собою, але деякі і там залишились, тому що хтось у полоні, хтось безвісти зник. Тому ще треба багато роботи провести, щоб була майже об’єктивна інформація про цей період.

Василь Шандро: Чи створюють наразі такий собі архів війни, де збирають всі матеріали?

Костянтин Вінніченко: Чув про багато ініціатив, музеї та громадських об’єднань, які займаються цим, але проблема в тому, що вони не об’єднуються, щоб ця інформація зберігалася в одному руслі.