Росіяни нервують, що вони дуже далекі від безвізового режиму з Європою, - Сушко

В програмі на Skype-зв’язку зі студією Громадського радіо Олександр Сушко, науковий директор  Інституту Євро-Атлантичного співробітництва

Ірина Соломко: До кінця жовтня Європарламент має проголосувати за безвізовий режим і, відповідно, це відбудеться, якщо за цей час у нас не буде «відкату». Наразі ніби всі умови виконані, ми його маємо отримати, але певні форс-мажори в умовах української політики не виключаються. Що ви з цього приводу думаєте?  

Олександр Сушко: Важко давати точний часовий прогноз, але був би обережніший щодо кінця жовтня, бо у Європарламенті ще три стадії розгляду. Перша стадія – це голосування в комітеті. Як ми знаємо – п’ятого числа відбувся  розгляд відповідної доповіді позитивно для України, але проголосує рішення комітет – орієнтовно в кінці вересня за правилами. Поки що депутати мають право вносити поправки в рішення. Якщо комітет проголосує наприкінці місяця, то далі розпочинається розгляд на пленарному засіданні Європарламенту, а пленарне – це теж два читання. І ці два читання не будуть відбуватися в один день, а з інтервалом в тиждень. Там теж є свої процедури. Тому я все-таки думаю, якщо йдеться про Європарламент, то швидше це буде листопад, аніж жовтень. Я маю на увазі кінцевий результат. Але загалом, якщо говорити про кінцеву процедуру прийняття рішення, то є надія, що вона завершиться до кінця року.

Ірина Соломко: В кінці року Україна в ідеалі вже отримає безвізовий режим?

Олександр Сушко: Там не буде це прив’язане до першого січня чи тридцять першого грудня. Тут не буде твердої дати. Відбувається фізичне запровадження безвізового режиму на двадцять перший день після публікації офіційного рішення в офіційному журналі Європейського Союзу. А коли воно буде – ми сподіваємося, що до різдвяних канікул, до двадцятого грудня.

Ірина Соломко: Ви сказали, що є три фази – розгляд комітетів, затвердження і розгляд на пленарному засіданні. Але ви сказали, що розгляд в листопаді, то чому рішення лише в грудні?

Олександр Сушко: Ще є певні процедури, оскільки Європейський Союз має ухвалити усіма своїми органами. Тобто комісія уже ухвалила, а тепер м’яч на полі Європарламенту і Ради Європейського Союзу. Певною обов’язковою фазою цього розгляду є спільний переговорний процес Європарламенту і Ради Європейського Союзу. Це теж бюрократичний процес. Не бачу на цей момент якихось суттєвих перешкод, які мають виникнути, але все одно це потребує певного часу. Тому я не став би зараз зациклюватися на жовтні чи навіть на листопаді. Ще декілька стадій попереду. Кожна з цих стадій бере як мінімум кілька тижнів.

Василь Шандро: Ці стадії передбачають виникнення певних бар’єрів? Це ознака того, що ми виконали всі завдання, які перед нами були поставлені, чи це якісь поступки, стратегічний план дій щодо України у зв’язку з російсько-українським конфліктом? Як Ви це розцінюєте і як нам це прочитувати?

Олександр Сушко: Я хотів би, щоб у нас були підстави до святкових очікувань, розуміння унікальної ролі України у цьому процесі, але я займаюся цими речами з самого початку і добре розумію, що це достатньо рутинний процес. І велика прикрість, що Україна так довго виконувала ці критерії. План дій, де містилися всі критерії, був наданий Україні ще в листопаді 2010 року. На два місяці пізніше аналогічний план отримала Молдова і вже майже два роки їздить без віз. Грузія отримала такий план на два роки пізніше України і зараз розглядається в одному пакеті з Україною. Це свідчить про те, що Україна неймовірно-довго виконувала ці критерії, які є загальними для всіх країн.

Ірина Соломко: Але чому Україна так довго до цього йшла?

Олександр Сушко: Це майже риторичне питання. Давайте згадаємо скільки Україна вступала в Світову організацію торгівлі – понад тринадцять років. Встановила європейський рекорд з цього питання. Давайте подивимося скільки Україна виконує свої зобов’язання перед Радою Європи. Ми вступили у 1995 році і лише у2014 році умовно виконали свої зобов’язання по реформі прокуратури. Тобто майже двадцять років. Така у нас практика, така неповоротка бюрократична машина, така слабка політична воля, така організаційна культура, де все гальмується в різні способи. Тому план дій з візової лібералізації не став винятком. Його виконання – це віддзеркалення усієї української політичної бюрократичної машини.

Василь Шандро: Ми звикли визнавати свої помилки, принаймні деякі оці провальні речі на міжнародній арені або не дуже позитивні речі – шукати третю сторону. «Рука Кремля» — це дуже такий гучний мем. Яку роль Росія відігравала в тому, що Україна так довго йшла до цього безвізового режиму, чи це є внутрішньою відмовкою, що всі довкола винні, крім нас?

Олександр Сушко: Я багато кого розчарую і скажу, що в цьому питанні роль Росії є нульовою. Російські дипломати зараз активно розповідають своїм європейським візаві про те, як небезпечно давати Україні безвізовий режим. Але це мало справляє ефекту. Якщо йдеться про те, що, наприклад, електронні декларації у нас досі в повній мірі не запрацювали, або запрацювали з якимись проблемами, то де тут рука Кремля? Думаю, тут є рука того способу здійснення влади, який у нас є. Очевидно, що росіяни нервують з приводу того, що вони дуже далекі від безвізового режиму з Європою, а Україна ось уже стоїть на порозі.

Ірина Соломко: Сьогодні багато людей жаліються, що на такому ніби очікуванні безвізового режиму ми маємо таке погіршення умов прийняття документів і надання віз для українців наразі. Як ці два процеси екстраполюються?

Олександр Сушко: Кількість умов не збільшилася суттєво. Є певний вплив конфлікту на Сході, тому більше перевіряють людей з документами із зони конфлікту і саме по них зросла кількість відмов. Загалом по Україні невелике зростання кількості відмов, але це менше трьох відсотків. Проблема в тому, що в деяких консульствах після зміни консулів ми бачимо збільшення вимог щодо документів, які раніше не вимагалися. Це зумовлено тим, що в деяких країнах прийшли до влади праві партії, які грають на антиемігрантських  настроях в суспільстві. Вони хочуть продемонструвати, що боряться з нелегальною міграцією, роблять більш жорсткими вимоги до отримання віз. Це стосується Польщі, яка видає найбільшу кількість віз Україні – біля сорока відсотків. Оскільки в цій країні зараз при владі знаходяться саме такі політичні сили – це не могло не вплинути на консульську політику Польщі.