«Руїни київського заводу «Радикал» всіяні тілами мертвих тварин», — активіст-еколог

Лариса Денисенко: Коли ви почали писати про знайдені калюжі ртуті на території колишнього київського заводу «Радикал»?

Олексій Батченко: Одразу як тільки побачив. Сфотографував, відзняв і пропонував журналістам розібратися. Як раз були травневі свята і нікому до цього не було діла. Потім, в одній газеті вийшла стаття про це й інформація почала поширюватися.

Лариса Денисенко: Коли ви вперше прийшли до руїн заводу, там були якісь таблички з застереженнями?

Олексій Батченко: Так, там був звичайний паркан з надписом: «Небезпечно», «Заборонено», але паркан дірявий і туди можна легко пройти.

Лариса Денисенко: А що зараз поряд з колишнім заводом? Там неподалік ринок, можливо дитячий садочок?

Олексій Батченко: До найближчих житлових масивів звідти близько кілометру. Завод вже давно не працює, а його територія розпродається і здається в оренду. В тому числі складам з дитячим харчуванням. Я навіть бачив, як мами з дітьми там купували канцелярські товари. Багато організацій, багато людей перебувають там близько.

Лариса Денисенко: На чиєму балансі знаходиться територія заводу? Чому міністерство екології не переймається цим питанням?

Олексій Батченко: Як мені відомо, найбільш забруднені цехи підпорядковуються київській міській владі. А саме знаходяться на базі управління у справах надзвичайних ситуацій.

Вся решта території — у приватних руках. Колишні цехи цього заводу руйнуються, а на їх місці будуються сучасні офісні приміщення. Деякі старі будівлі не руйнуються, а тільки зовнішньо красиво обшиваються.

Лариса Денисенко: За вашими спостереженнями, чи обізнані власники цих приміщень, на якій території вони розвивають свій бізнес?

Олексій Батченко: Власники точно обізнані. Мало того, вони максимально намагаються це приховати. Від них навіть лунали завуальовані погрози. Ті, хто орендують, на момент 2009 року не знали. Люди були шоковані, але зараз вже кажуть: «Потрібно десь працювати, годувати сім’ю».

Андрій Сайчук: В листопаді минулого року столична влада проводила тендер щодо очищення цієї території від хімікатів. Тендер не мав успіху, бо ніхто не погодився утилізувати хімічні сполуки за ті гроші, що пропонували. Питання ускладнюється тим, що єдине підприємство, що утилізувало ртуть знаходиться в окупованій Горлівці.

Олексій Батченко: Видиму ртуть звідти вже прибрали, але нею там просякнуті всі будівельні матеріали, всі конструкції. Коли збільшується температура, ртуть випаровується, потім знов осідає.

Останній раз прибирали у 2010-му році, як раз після того, як нам вдалося підняти шум. Тоді планували уламки заводу накрити спеціальним бар’єром, оскільки вивозити дорого. За аналогією Чорнобиля, бар’єр називали «саркофагом». Але зруйновані уламки і досі відкриті.

Калюж ртуті немає, але коли я туди пішов місяць назад, побачив ртуть на уламках.

Лариса Денисенко: Ви робили там дуже багато фотографій. Чи видно по фото, як позначається на природі це небезпечне сусідство?

Олексій Батченко: Навколишня природа там постапокаліптична — як на будь-якому заводі. Там багато закинутих цехів. Я вивчав цю територію. Там багато мертвих тварин: собак, котів. Вони не можуть жити в таких умовах і помирають.

Лариса Денисенко: І ніхто не прибирає рештки тварин?

Олексій Батченко: Може й прибирає, але вони з’являються знов.

Лариса Денисенко: А як ви самі себе убезпечуєте? Знаю, що дехто навіть закликає туди влаштовувати екскурсії, знімати кліпи…

Олексій Батченко: Коли я вперше туди йшов, вдягав якийсь одяг з секонд хенду, щоб потім його одразу викинути, вдягав протигаз. Коли більш детально вивчив цю тему, дізнався, що ніякий протигаз не захищає від ртуті. А той, що захищає коштує дуже багато грошей. Тому наступного разу намагався туди потрапляти в холодну пору року, коли ртуть не так випаровується.

Щодо кліпів. Співачка Альоша співала красиву пісню «Sweet people». Частина кліпу знімалася в Чорнобилі. Але туди не пускають дітей. І ті сцени, де присутня дитина, знімалися на території заводу «Радикал».

Лариса Денисенко: Що можуть зараз зробити активісти, щоб усунути цю проблему?

Олексій Батченко: Я вважаю, потрібно тиснути на владу і знайти ресурси, щоб вирішити цю проблему, яких би грошей це не коштувало.