Що обмежує доступ до виборів жінкам і людям з інвалідністю?
Про те, як волиняни з обмеженими можливостями і волинянки борються за рівність, розповіла громадська активістка Оксана Ярош
Оксана Ярош — доцентка кафедри політології Східноєвропейського національного університету імені Лесі Українки, керівниця волинської обласної громадської організації «Гендерний центр». Вона поділилася досвідом підготовки жінок до участі у місцевих виборах, розповіла про гендерні упередження, а також про труднощі, які виникають у депутаток-мам та депутатів з обмеженими можливостями на роботі
Лариса Денисенко: Якщо говорити про Волинь, які проблеми існували під час місцевих виборів із фізичним чи іншим доступом до виборчого процесу?
Оксана Ярош: Я прорекламую двох депутатів Луцької міської ради. У нас є депутатка Анна Мовяк, яка має чотирьох дітей, і на першу сесію вона взяла з собою 4-місячну дитину просто в зал. І є Артем Запотоцький, який отримав серйозні травми під час Майдану і змушений пересуватися в інвалідному візку. Будівля нашої міської ради має багато бар’єрів, тому що її розраховували на здорових чоловіків середнього віку.
Коли Аня принесла дитину в сесійну залу, відразу постало питання, де дитяча кімната. Так само з Артемом Запотоцьким — він повинен мати можливість зайти до зали так само, як інші люди. Він не хоче, щоб його заносили 4 людини, він хоче бути непомітним для інших і просто виконувати свою депутатську роботу.
Ольга Веснянка: Розкажіть про «Жіночий клуб» у Луцьку.
Оксана Ярош: Наша організація давно співпрацює з прес-клубом. Із ним ми розпочали минулого року підготовку жінок до виборів. Виявилося, що не всі готові перейти до професійної депутатської діяльності від громадської. Але з 25 жінок, які виявили готовність, частина стали депутатами сільських і міських рад, і навіть є секретар міськради.
Лариса Денисенко: Чи були сексистські висловлювання щодо кандидатів-жінок перед виборами?
Оксана Ярош: З цим ми стикаємося постійно. Ми були долучені до моніторингу, який проводив Жіночий консорціум України, і виявилось, що упередження щодо жінок-кандидатів було постійно. Особливо була агресія з боку старших жінок. Здавалось би, якщо мені було тяжко, я допоможу і дам соломинку, але ні.
Ольга Веснянка: Що особливого на Волині, що вона дає таких сміливих жінок?
Оксана Ярош: Думаю, у нас таке повітря і болотиста територія. Коли частинка нашої території належала до Російської імперії, туди висилали людей. Чому Леся Українка захворіла на туберкульоз? Через високу вологість. У нас не так просто вижити, і відбувався певний відбір. Але це не така вже й благодатна земля, тому що у нас бракує солідарності, можливостей для самореалізації.
Ольга Веснянка: Чи є можливість у людини з обмеженими можливостями працювати з виборцем і не за партійним списком стати депутатом?
Оксана Ярош: Участь у виборах — це бар’єр. Політичні партії — це закриті клуби. Для партії є бонусом взяти людину з АТО чи з якоюсь історією, і це використовується. Це скоріше технологія, ніж бажання партії. Чим менше можливостей у людини — освітніх, матеріальних, фізичних, тим менші у неї шанси.
Ольга Веснянка: Для подолання упередження щодо жінок були запроваджені гендерні квоти. Що може сприяти їх виконанню у майбутньому?
Оксана Ярош: Вони гарно спрацювали у плані інформування, посприяли обговоренню гендера і квот. Був просвітницький ефект, але без санкцій це були напівміри. Якщо сказали, що має бути не менше 30% кожної статі у списку, тоді за невиконання вимоги мають, наприклад, не допускати до виборів. ЦВК віддало це на розсуд місцевих комісій, і тут спрацював людський фактор.
Квота має запрацювати. Це тимчасовий, але необхідний захід, бо інакше ми ніколи не розбавимо наш політикум. Жінок більше серед виборців, їх більше у суспільстві, тому їх має бути не менше 30% там, де приймаються рішення.
Лариса Денисенко: З точки зору освіти, чи цікавить питання гендеру молодь?
Оксана Ярош: У нас ще не запрацювала західноєвропейська система, коли популярність курсу визначається тим, скільки на нього записалося студентів. Але гендерна тема завжди викликає у студентів великий інтерес.
У нас в університеті є гендерна лінгвістика, гендерні дослідження, політика гендерної рівності, гендерна психологія. Ці курси вже є затребувані.
Є й опір у суспільстві. Є представники крайніх правих сил, які говорять про біологію, природне призначення, що у сім’ї є глава, а ти ребро, і намагаєшся щось комусь доводити.