Що означає для України статус «країна-аспірант» у НАТО?

На зв’язку зі студією— голова Міжнародного центру перспективних досліджень Василь Філіпчук.

Євген Павлюковський: Пане Василю, ви скептично поставилися до новини.

Василь Філіпчук: Нічого не відбулося. Було бажання подати технічну річ як важливу зовнішньополітичну перемогу. Почнемо з того, що бажання України набути членства в НАТО було проголошено ще з кінця 90-х років. Був етап, коли під час президентства Кучми це бажання приховували. Замість «євроатлантичної інтеграції» говорилося «євроатлантичне співробітництво». Після Помаранчевої революції Україна офіційно звернулася до НАТО з проханням надати нам план дій щодо членства. З боку НАТО було дано чітку відповідь, що є три етапи набуття членства в НАТО:

1. Інтенсифікований діалог з країнами, які оголосили бажання набути членства
2. Після цього надається план дій щодо членства
3. Якщо він нормально виконується, є політична воля, то починаються переговори щодо вступу, які діляться на декілька етапів. За їхніми результатами готується угода — договір про вступ. Країна після ратифікації цієї угоди набуває членства.

У квітні 2005 року ми дійсно отримали інтенсифікований діалог. Через три роки були дуже важка і серйозна спроба з боку України і насамперед низки її зовнішньополітичних партнерів, зокрема США, перевести Україну з першого на другий етап. На жаль, ми всі пам’ятаємо, що у квітні 2008 року на саміті НАТО в Бухаресті таке рішення не було прийнято, але в кінцевій заяві цього саміту було чітко написано, що одного дня Україна буде в НАТО. У 2010 році Янукович вніс зміни до Закону України “Про засади внутрішньої і зовнішньої політики”, усунувши звідти згадку про бажання України вступити в НАТО. На веб-сайті НАТО, де згадувалося, що є 4 країни, до України було поставлено зірочку і вказано, що з 2010 року Україна не прагне здобути членство в НАТО. Але інтенсифікований діалог ніхто не скасовував.

Що зараз відбулося? Після того, як Верховна Рада прийняла низку документів, якими відновила офіційне прагнення набути членства в НАТО (це було зроблено у 2014 році), було знято зірочку на сайті НАТО. Тобто абсолютно нічого не сталося.

У нас дійсно є системна проблема. І це не НАТО, це Росія. Поки ми його не вирішимо, ніхто нас не прийме в НАТО, ніхто нас не запросить до плану дій щодо членства в НАТО.

У студії Громадського радіо — голова громадської ліги Україна-НАТО Сергій Джердж. 

Анастасія Багаліка: Сергію, ви погоджуєтеся з точкою зору Василя Філіпчука?

Сергій Джердж: Частково, в плані викладення матеріалу, то все так і розвивалося. Тільки я сказав би, що ми маємо ще глибші відносини з НАТО, тому що з 1994 року ми стали членами програми «Партнерство заради миру». Це вже був крок до наближення, інтеграції, співпраці. Співпраця посилювалася. Наш політикум не висловлював свою послідовність в межах інтеграції до НАТО, в цьому є проблема, тому що 10 чи 20 років тому вступити до НАТО для України було значно легше, ніж зараз.

Якщо на сьогодні є повернення України до списку країн-кандидатів, то ми повинні позитивно вітати цей крок.

Звичайно, ми мали певний період позаблоковості. Для Росії було зручно, що Україна — безпекова сирота, що вона не має гарантій безпеки. Це дуже легка здобич для РФ. У 2014 році парламент скасував цю позаблоковість, проте членство в НАТО як мету у 2014 році не було сформульовано. Закон говорив про те, що ми плануємо досягти критеріїв для членства в НАТО, але закон не говорить, що робити далі, коли ми досягаємо критеріїв. Це залежить від доброї волі президента, уряду, парламенту. А в минулому році змінили формулювання і поставили за мету саме набуття членства в НАТО.

«Країна-кандидат» далека від членства, але це необхідний елемент в механізмі набуття членства. Сьогодні на порядку денному членство не стоїть, але що нам робити? Я впевнений, що політичний діалог, який ми ведемо з НАТО, нас посилює.

Повну версію розмови слухайте у доданому звуковому файлі.