Що заважає в Україні побудувати сміттєпереробні та сміттєспалювальні заводи?

Як буде проходити на практиці імплементація цього законодавчого рішення, розказали народний депутат, член Комітету ВР з питань довкілля Остап Єднак та народна депутатка, заступниця голови комітету ВР з питань будівництва, містобудування і житлово-комунального господарства Олена Бабак.

Любомир Ференс: Що передбачає це нововведення?

Остап Єднак: З наступного року буде заборонено, щоб неперероблені відходи були захороненні на полігонах. Але цей пункт доволі суперечливий, тому що наша держава не готова до таких різких кроків, і цілком можливо, що ми до кінця року ще будемо вносити зміни до закону.

Любомир Ференс: Що тоді пропонується? Що робити з тими відходами?

Олена Бабак: Дійсно, ми не готові до того, щоб ця норма закону запрацювала з 2018-го року, і вона не запрацює. Тому що в нас немає сортування сміття, тобто ми не можемо відділити відходи, які можна використовувати як вторинну сировину і направляти одразу на переробку. Далі – в нас немає заводів, які б переробляли всі види побутових відходів. Наприклад, зараз ніхто не приймає на перероблення блістерні упаковки або пляшки від йогурту.  

Любомир Ференс: Ми зараз говоримо про гроші. Чи правда, що сміття – це гроші? Що продовження вивезення сміття на сміттєзвалища – це про гроші?

Олена Бабак: Виключно та частина побутових відходів, яка може бути використана як вторинна сировина: папір, скло, пластик, деревина, метал. А є те, що ми постійно викидаємо, але не можемо жодним чином переробити.

Окрім хімічного перероблення, ми ще маємо перероблення у вигляді спалення. Проте ми не можемо навіть спалити те, що не можемо переробити, тому що і сміттєспалювальних заводів немає.

Євген Павлюковський: До цього закону України про відходи є питання в тому, що сама процедура і послідовність переробки сміття в ньому прописана не дуже чітко, як і те, кому належить це сміття, після того, як воно покидає межі домогосподарства. Що може змінитися до 2018-го року, і чи може стати це причиною для відтермінування цієї норми?

Остап Єднак: Швидше за все, парламент перегляне цю норму, тому що в 2012-му році, коли приймали цей закон, була зовсім інша ситуація. В ті роки планувалася зробити в Україні регіональні програми поводження з відходами, мала бути логістична мережа, яким чином сортуватимуться ті відходи, вивозитимуться та перероблятимуться. На жаль, нічого цього не було зроблено, і зараз на фінальній стадії в Кабінеті міністрів є нова стратегія управління відходами, розроблена згідно з європейськими директивами. Тому в наступному році, я сподіваюся, в нас буде нова редакція закону про відходи, де будуть свіжі європейські норми та принципи поводження з відходами.

Олена Бабак: Ми з Остапом є співавторами законопроекту, який може стати основою для іншого закону. Це законопроект № 4028-д про упаковку та відходи упаковки, де ми намагаємося в Україні запровадити систему поводження з відходами, яка працює в усьому світі. Це система, коли виробники товарної продукції відповідають за весь життєвий цикл своєї товарної продукції, включаючи відходи. І цим законопроектом ми говоримо про відповідальність виробника за відходи упаковки. Зараз Остап п’є каву з пластикового стаканчика, і виробник мав би відповідати за утилізацію цього стаканчика. Ця відповідальність виробника може бути поширена і на інші сфери: і на лампи, і на електроніку, і на машини, і на шини тощо.

Любомир Ференс: Вам не здається, що ця пропозиція дещо кустарна? За кордоном відходи просто віддають на сміттєспалювальні та сміттєпереробні заводи.

Олена Бабак: Тоді я поясню, що означає відповідальність виробника за весь життєвий цикл своєї продукції. Задайте собі питання – чому в нас такий низький рівень сортування сміття? Тому що у споживача немає мотивації розділяти відходи. Що стимулює людей в інших країнах розділяти і окремо збирати скло, пластик, папір і так далі? Людині говорять, що коли вона купувала товарну продукцію в цій упаковці, вона вже заплатила за те, щоб цю упаковку утилізували. Тому, якщо вона цю упаковку положить у відповідний контейнер, то вже за вивезення і утилізацію вона платити не буде. Тепер постає питання – хто вивезе це розсортоване сміття? За вивезення і спрямування на перероблення і утилізацію будуть відповідати виробники товарної продукції в упаковці. Тобто всі виробники товарної продукції в упаковці збираються в єдину неурядову організацію, мають ресурс, яким вони оплачують встановлення контейнерів для роздільного збирання, вивезення цих контейнерів і спрямування на перероблення. І тому людина, яка придбала товарну продукцію в упаковці, вже заплатила за те, щоб виробник відповів своїми коштами за фінальну утилізацію упаковки.

Євген Павлюковський: Виходить, що ціна впаде на плечі споживача?

Олена Бабак: В світі один принцип поводження з відходами – платить забруднювач. Питання лише, в який спосіб, і коли це буде більш ефективно. Ми говоримо про те, що поки що в усьому світі працює модель, коли виробники об’єднуються і шукають найоптимальніші способи утилізації своїх же відходів. Іншого шляху не винайдено.

Євген Павлюковський: Закон про відходи прийнятий в Україні у 2012-му році. Проте таке враження, що за цей час нічого не зроблено.

Остап Єднак: Так, на жаль, парламент за цей час не спромігся оновити своє законодавство. Регіональні стратегії були розроблені в кожній області, але через різні чинники, зокрема, через брак коштів, не були запроваджені. На сьогодні є близько 20-ти законодавчих ініціатив, які пропонують різні системи вирішення цього питання: і податок на відходи, і депозитну систему, і зелений тариф на спалювання. Тобто консенсусу в парламенті ще немає, і ми чекаємо, щоб Кабінет міністрів запропонував нову стратегію.

Але я хочу наголосити, що коли ми будемо приймати нову стратегію дій з відходами, першим пунктом в ній буде запобігання утворення відходів. Тобто населення повинно бути максимально мотивоване купувати продукцію, де є мінімум упаковки. Якщо ти береш продукцію і тобі пропонують безкоштовний пластиковий пакет, ти  повинен розуміти, що потім цей пакет потрапить на сміттєзвалище. Виробники теж мають бути мотивовані виробляти продукцію, яке не буде містити гарної різнокольорової упаковки. І це навчання людей займе в нас роки, щоб пояснювати людям, що треба здійснювати сортування та збір сміття і не забруднювати довкілля.

Любомир Ференс: Інвестори, які хочуть будувати в Україні сміттєпереробні заводи, є, норма закону є. Що заважає? Як зробити так, щоб інвестор вже почав будувати ті заводи?

Олена Бабак: Ми зараз говоримо, що будівництво переробних заводів є дуже нагальним. І не тих переробних заводів, які вже діють, як, наприклад, в Гостомелі склозавод або обухівський паперово-картонний комбінат, а тих, які будуть переробляти сміття, яке зараз не підлягає переробленню, що не є вторинним ресурсом, який має сьогодні свою цінність на ринку. Наприклад, коробка з блістерного пластику, в яких продають шматочки тортиків, або прозорі пакети з-під цукру, навіть упаковка від нарізного батона. Все це сьогодні не має цінності з точки зору перероблення. Якщо б зараз прийшов інвестор і почав це все переробляти, то в нього б не було джерела погашення своєї інвестиції. Адже те, що вони зроблять з цих упаковок, не буде мати такої економічної цінності для того, щоб це продати і окупити всі витрати.

От чому в багатьох містах не побудовані переробні заводи, і інвестори, які хочуть прийти і вкласти по 300-400 мільйонів євро на будування такого заводу, запитують, чи ви нам заплатите за нашу інвестицію?

Любомир Ференс: Сміттям. Безкоштовно віддавати сміття. А безкоштовно віддавати сміття ніхто не хоче, правильно?

Олена Бабак: Ні. Про переробку ми вже сказали. Є та частина відходів, яка ресурсоцінна, і в нас є вже заводи, які її переробляють: і паперові, і скляні, і так далі. Це одна частина відходів. Друга частина – сміття, яке наразі переробляти економічно недоцільно, тому що продукція, яка виходить з цих заводів, немає цінності. І постає питання про спалювання сміття. Але тариф на теплову енергію, яка б вироблялась на такому заводі, мав би бути захмарним в порівнянні з тим, який є сьогодні, наприклад, з газу. Тому спалення сміття є дуже дорогим, і виходить, що його потрібно дотувати. В нас є ініціативи в парламенті, які кажуть, що треба дотувати через податок на упаковку. Я, наприклад, вважаю, що можна розглядати певні системи дотування таких інвестиційних проектів, але, в першу чергу, відібрати з відходів все, що ресурсоцінне. Тобто не можна говорити в цілому про побутові відходи як про джерело для спалювання, виробництво тепла з якого ще й треба дотувати.

Тому ми зараз в парламенті ведемо дискусії з цих питань і розглядаємо, які варіанти мають працювати.