Шевченко без «бронзи»: погляд на Кобзаря від режисера Євгена Степаненка

У студії Громадського радіо — режисер Євген Степаненко.

Євген Павлюковський: Від кого звільняли Шевченка у цьому проекті?

Євген Степаненко: Шевченка звільняли від нашарувань, які на нього красиво почали наліплювати прямо з дня його смерті і до останніх днів. Цією виставою ми висловили думку, що треба звільнити Шевченка від уявлення про нього як про абсолютний сільський тип. У 72 році з’явилася картина Трутовського «Кобзар над Дніпром», де він сидить в тому образі, в якому ми всі його знаємо, який висить, як ікона. Ми почали збивати з нього «бронзу», і дуже хочеться таки збити цю «бронзу», тому що той Шевченко, яким він був насправді, більше відповідає сучасній модерній Україні, ніж той, що ми його намалювали і довго бачили перед собою.

Є чудова фотографія, де він зі своїми друзями. Шевченко єдиний серед них в кожусі, накинутому поверх дуже модного піджака. Якщо пильно придивитися, у нього дуже модні черевики. Це образ, який він свідомо плекав.

Якщо читати про ті речі, які залишилися по ньому, то там багато речей, які зараз би назвали предметами розкошів, хоча він жив не так розкішно, як ми могли б уявити.

Це людина, яка створювала свою долю, яка створювала свою долю так, як було прийнято в той час. Це епоха поетів-романтиків, які жили так, як творили.

Євген Павлюковський: Якою вийшла вистава? З ваших слів це має бути якийсь авангард.

Євген Степаненко: Це не авангард. Мабуть, найточніше слово — «постмодернізм». Один з фрагментів вистави — це інтерв’ю, яке ми проводимо ми зі співавтором вистави Романом Колядою. Ми ставимо один одному ті питання, які б ми хотіли поставити Тарасу Шевченку, якби він був у цій студії.

Повну версію розмови слухайте у доданому звуковому файлі.