«Громадське радіо»
Три роки тому було застосовано зарин — хімічну зброю у Сирії. Про ці роковини та те, як це вплинуло на подальший розвиток подій, говоримо із Ігорем Семиволосом, виконавчим директором Центру близькосхідних досліджень. Також обговорюємо тему нещодавнього теракту в Туреччині.
Ірина Славінська: Що відбулося три року тому?
Ігор Семиволос: Три роки тому надійшла інформація про те, що проти мирного населення в Сирії було застосовано отруйні речовини. В результаті розслідування ці факти підтверджено. Були різні версії. Серед них і та, яку активно лобіювали росіяни та уряд Сирії, про те, що отруйні речовини застосувала опозиція. Натомість є підтвердження, що проти мирного населення такі дії були вчинені сирійською армією. Власне, це призвело до першої сирійської світової кризи. Президент США заявив, що Сирія перетнула червону лінію і світ тоді, по суті, стояв на порозі військової інтервенції США в Сирію. Здавалося, що не було жодних причин, щоб відмовитися від своїх слів.
Ірина Славінська: Але ця червона лінія виявилася не до кінця червоною. Хто став фактором впливу?
Ігор Семиволос: Таким фактором виявилася Росія, почалися переговори з Америкою. Треба сказати, що США серйозно не горіли втручанням в сирійський конфлікт. Росія переконала Америку в тому, що натисне на Асада і той повністю вивезе всю хімічну зброю з території Сирії. В результаті зброю таки було вивезено, а режим Асада все ж залишився при владі. Громадянська війна, військова інтервенція тривають в Сирії й досі.
Ірина Славінська: Не можна не згадати про ще один теракт у Туреччині, під час якого смертник підірвав гостей на курдському весіллі. Відомо, що загинуло щонайменше 50 осіб, близько сотні — отримали поранення. Чи можна цей теракт помістити в якийсь контекст?
Ігор Семиволос: Так, звісно. Швидше за все, теракт було здійснено смертником, профінансованим, підтриманим та спрямованим Ісламською державою. Це теракт проти курдів, у першу чергу. По-друге, це нагадування про складні відносини між турками та курдами, адже після цього виникне хвиля обговорень та взаємних звинувачень.
Ісламська держава бере на себе відповідальність майже за всі теракти, адже капіталізує терор. Хоча деякі тенденції свідчать, що цей рух пройшов свою найвищу точку і поступово затихає. Кількість людей, які хочуть до нього приєднатися, зменшується і зникає та мотивація, яка була раніше.
Василь Шандро: Після невдалого перевороту в Туреччині «майже тотальний контроль». І навіть в такому режимі стаються теракти. Виходить, що в сучасному світі, чи, до прикладу, в сучасній Туреччині проконтролювати це неможливо?
Ігор Семиволос: Я б не сказав, що там тотальний контроль. Це справді була спроба перевороту. Думаю, якби він був вдалим, кількість посаджених у в’язниці, була б рівна, а то й більша. Тут питання в іншому — в тому, хто встиг добігти першим. Ердоган добіг першим і тепер сидять інші.
А щодо заходів посиленого контролю — вони ніяк не пов’язані із запобіганням тероризму. Репресивні методи боротися з цим не спроможні.
Василь Шандро: За кілька днів до 25 річниці Незалежності був би сенс підбити якісь підсумки наших стратегічних планів чи вже пророблених речей в східному напрямку. Що трапилося за ці 25 років?
Ігор Семиволос: На Близькому Сході все залежить від оцінювальних суджень подій, які відбуваються. Араби сприймають Україну як ту, що стоїть по той самий бік, що і Захід. Вони розглядають нас як його частину.
Ключовою залишається економічна співпраця. Останнім часом стосунки з Єгиптом у нас складаються не дуже вдало. Туреччина в цьому сенсі залишається ключовим партнером. Важливо, щоб ми максимально скористалися паузою в турецько-російських стосунках. Ми постійно наполягаємо на наших інтересах і змушуємо того ж Ердогана висловлюватися в тих позиціях, які нам конче потрібні.
Василь Шандро: Для східних країн ми стали самостійним гравцем?
Ігор Семиволос: Ми сприймаємося більше як частина Заходу. Українська історія за останні 3 роки відома на Сході і, звісно, інтерпретована по-своєму. Зокрема, їм дуже імпонує ідея західної змови проти Росії. Але вони не бачать нас як частину Росії.