Скільки українці платять за домашнє насильство?

В Україні 25 вересня презентують результати дослідження, що оцінює економічні втрати, які несе країна внаслідок домашнього насильства

Ведучі

Ірина Славінська

Гостi

Каспар Пік

https://media.blubrry.com/hromadska_hvylya/static.hromadske.radio/2017/09/hr_hh_2017-09-20_kaspar_pik.mp3
https://media.blubrry.com/hromadska_hvylya/static.hromadske.radio/2017/09/hr_hh_2017-09-20_kaspar_pik.mp3
Скільки українці платять за домашнє насильство?
0:00
/
0:00

Про результати дослідження «Економічні наслідки насильства щодо жінок в Україні» розповів Каспар Пік, представник Фонду ООН у галузі народонаселення.

«Дослідження було присвячено вивченню того, скільки коштують Україні в цілому, інституціям, установам, особам випадки гендерно зумовленого насильства в Україні. Часто ціна цього гендерно зумовленого насильства виявляється у психологічних чи фізичних стражданнях, яких зазнають жінки. Але часто політики не прислухаються до цих аргументів, оскільки ці страждання неможливо виміряти економічно. Отже, ми зробили економічну оцінку того, яких збитків завдає гендерно зумовлене насильство. Для цього нам потрібно було зібрати якомога більш надійні дані, з яких ми виходили при розробці дослідження. Навіть з урахуванням обмежень, які накладалися методологією, отримані нами цифри досить вражаючі. Це 0,25% відсотка ВВП України або бюджет такого міста, як Одеса»

Ірина Славінська: Чи ці результати є несподіваними?

Каспар Пік: Дослідження ускладнювалось такими факторами, як відсутність достатнього об’єму надійних даних, низька якість даних, а також велика сенситивність цього питання, оскільки багато випадків залишаються латентними, в багатьох випадках жінки неготові про це говорити через почуття сорому, певні стереотипи, що вони самі можуть бути винні в тому, що сталося і так далі. Тобто ми повинні були екстраполювати з неповних даних.

Якщо ми зробимо порівняння з даними аналогічних досліджень певних європейських країн, то одержані цифри вказують, що збитки, завдані гендерно зумовленим насильством, можуть складати приблизно 450 євро на особу. Якщо ми екстраполюємо на український рівень зарплат, то втрати, зумовлені цим фактором, стають ще більш вражаючими.

Ірина Славінська: Поясніть, яким чином відбувалися припущення, якщо даних не вистачало? Я пригадую, як виглядає статистика МВС: там можуть писати кількість жертв, які отримали легкі, середні чи важкі тілесні ушкодження, але ніколи не уточнюють, чи ці ушкодження були отримані внаслідок домашнього насильства.

Каспар Пік: Треба враховувати, що в статистиці поліції велика кількість випадків незначних правопорушень закінчується без реєстрації звернень, оскільки просто проводиться бесіда з порушником і роз’яснювальна робота. Ми припустили, що з усіх випадків десь 1% доводиться до етапу реєстрації. Також ми враховували кількість випадків, зареєстрованих у поліції, в соціальних службах та в закладах охорони здоров’я. Найякіснішу статистику таких випадків має поліція. 

Ірина Славінська: Як багато платять українці та українки за те, що хтось б’є свою дружину, маму, сестру чи іншу жінку?

Каспар Пік: Трати на людину в Україні наразі не такі великі — пара сотень гривень. Але проблема також полягає в тому, що пропонується дуже мало відповідних послуг для постраждалих від насильства: практично нема притулків, низький рівень розвитку психологічних послуг. Якщо буде ратифікована Стамбульська конвенція (що, ми сподіваємося, уряд зробить), вона зобов’яже державу створювати за державне фінансування притулки для потерпілих від насильства, що призведе до зростання видатків. Також треба враховувати, що в Україні дуже низький рівень заробітних плат, в тому числі в тих спеціалістів, які задіяні в подоланні наслідків. Наприклад, зарплата психолога і соцпрацівника складає десь 17 гривень за годину, зарплата офіцера поліції — 32 гривні за годину. І, відповідно, при зростанні зарплат, зростатимуть і витрати на заробітні плати спеціалістам, які працюють над цим питанням. 

Також проблема в тому, що наразі цей невеликий обсяг витрат не є сильно відчутним і не сприймається як проблема. Фактично 90% витрат, пов’язаних із подоланням наслідків гендерного насильства або насильства проти жінок, несуть самі постраждалі. Це можуть бути збитки, зумовлені руйнуванням власності (меблів, одягу, особистих речей); витрати, зумовлені зверненням за медичною допомогою, неможливістю вийти кілька днів на роботу або навіть зумовлені звільненням через пропуски робочих днів, а також тимчасова втрата працездатності, наслідки стресу і так далі. 

Подолання наслідків одного інциденту за підрахунками може коштувати до 5000 гривень для однієї жінки. Якщо враховувати, що середня зарплата жінок в Україні складає приблизно 4000 гривень, то виходить, що жінка повинна витратити трохи більше місячного заробітку на подолання наслідків одного інциденту. Це звичайно не відображається в офіційній статистиці, проте відображається в житті десятків тисяч жінок, які потерпають від насильства.

Ірина Славінська: Ви назвали цифру 0,25% ВВП України і порівняли її з бюджетом Одеси. Як вдалося вирахувати цю суму і що туди входить?

Каспар Пік: З бюджетом Одеси було найпростіше, бо ми його знаємо. Що стосується більш детальних розрахунків, ми використали дані багатьох баз даних, а також інтерв’ю з жінками, яким ставили такі питання: що ви робили у випадку насильства; чи зверталися до лікаря, юриста, до поліції; чи були у вас транспортні втрати; чи були пошкоджені якісь ваші особисті речі чи власність; чи вам потрібно було брати відпустку або відгули на роботі.

Крім того, витрати для держави розраховувалися з урахуванням таких показників, як вартість одного виклику поліції, вартість проходження справи в суді (якщо вона доходила до суду), а також погодинні заробітні плати осіб, які задіяні в подоланні наслідків такого інциденту (поліція, суд, захисники).

Ми провели велику кількість дрібних калькуляцій, які враховували кожен компонент пакету послуг, що були необхідні в таких випадках, та наблизили до усередненого значення.

Дуже складно порахувати збитки, зумовлені емоційними стражданнями, втратою довіри до інших людей, що також ускладнює встановлення соціальних стосунків та пошук роботи; збитки, зумовлені безробіттям, а також зумовлені випадками, коли діти стають свідками насильства одного з батьків щодо іншого, що може призвести до емоційних страждань, зниження успішності в школі, до порушення соціальної адаптації. Всі ці фактори, які дуже складно обчислити, мають вагомий вплив на подальші долі цих людей.

Ще один дуже довгостроковий наслідок для всієї країни — демографічний. Україна знаходиться в процесі демографічної кризи, втрачаючи приблизно 200 000 населення щороку. Отже, потерпілі від гендерно зумовленого насильства будуть більш обережні та менш бажатимуть створити сім’ю, оскільки це певним чином може перегукуватися з їхнім травматичним досвідом. Менше родин — менша народжуваність, а значить менше громадян і менш процвітаюча держава.

Одним із дуже відтермінованих наслідків гендерно зумовленого насильства є звуження демографічної бази держави. Це стане відчутним не зараз, а за 20-30 років

Ірина Славінська: Крім витрат, спричинених тим, що в Україні є випадки домашнього насильства, можна перевернути перспективу і поговорити про гроші, які не отримує український бюджет внаслідок того, що насильство відбувається? Наприклад, жінка, яка не може ходити на роботу, внаслідок отриманих ушкоджень чи травм, платить менше податків.

Каспар Пік: Це дуже складно розрахувати. Але також треба враховувати такий важливий фактор, як існування досить об’ємного сектору неофіційної зайнятості. В цьому випадку про найбільшу суму збитків повідомляли якраз самозайняті люди, чия працездатність прямо залежить від їхнього емоційного стану. Про меншу суму збитків чи їхню відсутність повідомляли люди, які працюють на офіційній роботі або живуть на пенсії чи соціальну допомогу.

Ірина Славінська: Чи можна отримані результати дослідження якось порівняти з іншими даними, які ми знаємо щодо країн регіону?

Каспар Пік: Якщо подивимось на статистку випадків насильства, можемо помітити, що найвищий показник у Швеції. Але це не тому, що там висока кількість таких випадків, а тому що найбільша кількість цих випадків звітується. В Україні великою проблемою є недостатнє звітування про такі випадки, оскільки дуже багато жінок не звертаються за допомогою, не розказують, що з ними трапилось.

Для 7% жінок в Україні ситуація, коли чоловік їх б’є, вважається прийнятною

Отже, проблема полягає в подоланні тиску суспільства, родини, оточення, сусідів. В забезпеченні можливостей для повідомлення про такі випадки. Ця проблема є ще гострішою в сільських районах, де жінка не має куди йти у випадку насильства або навіть не має на це грошей.

Також треба враховувати, що Україна знаходиться в перехідному періоді, так би мовити, формування перехідного покоління. Велику увагу слід приділяти освітнім, просвітницьким заходам, роботі з хлопчиками, навчанню їх ненасильницькій взаємодії між статями. 

Ірина Славінська:  Чи описану в дослідженні ситуацію, яка віддзеркалюється в цифрах, може якось змінити прийняття Стамбульської конвенції?

Каспар Пік: Основним наслідком ратифікації Стамбульської конвенції буде створення зобов’язань для різних органів влади, державних і місцевих, щодо звітування про такі випадки на базі поліції, соціальних служб, медичних закладів. Також і створення притулків.

Притулки для потерпілих є необхідними. Дуже часто є випадки, коли поліція, що посеред ночі прибуває на виклик, каже: ми не можемо вас забрати, оскільки не знаємо, де можемо дати вам притулок. Також будуть створені зобов’язання для судів, зобов’язання щодо проведення реабілітації для агресорів та багато інших. На всі ці зобов’язання та реалізацію має бути виділений бюджет.

Ірина Славінська:  Чи обов’язковим для того, щоб ці зміни відбулися, є прийняття Стамбульської конвенції?

Каспар Пік: Дуже багато можна зробити і без ратифікації конвенції. Багато країн поза межами Європи, які не ратифікували її, вже вживають відповідні заходи для подолання проблеми насильства.

Зараз Міністерство соціальної політики, а також МВС розпочинають певні ініціативи, в тому числі, створення спеціальних сил поліції, які можуть реагувати на такі випадки. Звичайно, Стамбульська конвенція створюватиме більше зобов’язань, але і без неї можуть здійснюватися дуже корисні заходи, особливо, в умовах адміністративної децентралізації. Тим більше, вони потрібні на місцевому рівні. Потрібно показати людям, що щось здійснюється для подолання цієї проблеми, що це ненормально, що потерпілим буде куди звернутися у випадку насильства.

Повну версію розмови слухайте в доданому звуковому файлі.